Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

Примусове переселення украiнцiв з Польщi до СРСР не можна, зрозумiла рiч, розглядати як питання втiкачiв або як евакуацiю. Переселення здiйснено внаслiдок радянсько-польського договору про обмiн населенням, що його пiдписано 9 вересня 1944 р. Цей договiр був, у першу чергу, внутрiшньою справою двох держав, його пiдписали без урахування думки як украiнського населення, що залишилося в Польщi, так i польського населення в Украiнi. З Украiни могли переселятися згiдно з Угодою тi громадяни, якi були польськими пiдданими до 17 вересня 1939 р.

Щоправда, тiльки польськоi або еврейськоi нацiональностей. А з Польщi до УРСР повиннi були переселятися украiнцi, пiдданi Польщi, але якi з дiда-прадiда проживали на своiх етнiчних украiнських територiях.

Хоча на практицi переселення украiнцiв з Польщi здiйснили польськi комунiсти (Польський Комiтет Нацiонального Визволення), думка про таке вирiшення украiнського питання в Польщi не була чужою i представникам польських полiтичних угруповань у Лондонi. Ідея радикальноi розв’язки украiнського питання в Польщi полягала в тому, щоб погодити з урядом СРСР або УРСР питання про примусове виселення украiнського населення з пiвденно-схiдних районiв Польщi взамiн на полякiв з СРСР.

Беручи участь у реестрацii i перевiрцi украiнцiв, що переселялися, працiвники НКВС мали не допускати проникнення на територiю УРСР украiнських нацiоналiстiв. Ця категорiя була приречена тiльки на смерть. У перших рядах украiнських нацiоналiстiв стояла iнтелiгенцiя, яка не стала на колiна i вiдстоювала iдею вiдродження украiнськоi нацiональноi державностi.

Для прийому, перевiрки i фiльтрацii людей, що пiдлягали виселенню, мали бути створенi контрольно-пропускнi пункти в УРСР у таких мiсцевостях: Мала Владiвка, Волчкiв Перевiз, Устилуг, Сокаль, Пархач, Рава-Руська, Медика, Нижанковичi, Лясковате, Краковець та Устьянове.

Якщо мова йде про так званий добровiльний характер переселення, то добровiльним це переселення було тiльки теоретично. На практицi супроти населення застосовувались всi можливi засоби тиску, включно з фiзичним насиллям, щоб змусити людей покинути своi хати i села та переселитися до СРСР.

Тiльки з деяких районiв Лемкiвщини, таких як Дуклянщина, що була цiлковито зруйнована вiйною, Короснянщина, частково з Ясельського та Горлицького повiтiв, – у першi мiсяцi переселення лемки виiжджали добровiльно, однак i в цих випадках не обiйшлося без масовоi пропагандистськоi обробки з боку радянських агiтаторiв.