Етнографічні групи українців Карпат. Лемки

дослiдникiв, якi, поряд iз вивченням ii матерiальноi та духовноi культури, намагалися встановити ii розташування.

Необхiдно вiдзначити, що для встановлення етнографiчних меж розселення тiеi чи iншоi етнографiчноi групи окремого етносу необхiднi комплекснi дослiдження археологiв, iсторикiв, антропологiв, етнографiв, мовознавцiв, мистецтвознавцiв.

Пiсля загарбання Галицькоi Русi феодальною Польщею та Угорщиною, пiзнiше Словаччиною, населення етнiчних земель Лемкiвщини, що жило на окраiнi украiнських земель в оточеннi iнших народiв, впродовж всього перiоду пiддавалось полiтичному, духовному i фiзичному насильству i денацiоналiзацii.

І, незважаючи на це, впродовж багатьох столiть у лемкiв створювалась внутрiшня енергiя самоутвердження та самозахисту.

Значна кiлькiсть дослiдникiв визначала межi Лемкiвщини тiльки на основi окремих компонентiв народноi культури: мови, одягу, архiтектури тощо, тому iх висновки не могли бути достатнiми для з’ясування цiеi проблеми. Тут теж потрiбно врахувати, що починаючи з XX ст.

проходить iнтенсивний процес стирання локальних етнографiчних особливостей, також загальна нацiональна нiвеляцiя матерiальноi та духовноi культури, особливостей етнографiчних груп.

Дослiджуючи етнографiчнi межi Лемкiвщини, нiхто не торкаеться питання про перегляд сучасних нацiональних кордонiв. А таке дослiдження е необхiдним для з’ясування iсторичного розселення лемкiв у минулому, якi впродовж столiть жили на цiй територii, зберiгаючи свою етнографiчну iдентичнiсть.

Найбiльш детально й аргументовано, але з деякими незначними неточностями, захiдну та пiвнiчну межу галицькоi Лемкiвщини, яка остаточно була i державним кордоном Галицькоi Русi з Польщею, дослiдив М. Кордуба. Захiдний кордон брав свiй початок з головного хребта Низького Бескиду (гора Камiнь) i проходив по руслi рiки Яселки i далi рiкою Яселкою, мiж Коросном i Поляною переходив через вододiл Вислоки-Вислiк i нижче села Бяложбеги – на русло Вислоки, а мiж Одрихонем та Браткiвкою – на пiвнiчний захiд, на праву притоку Вислока Високу i йшов аж до хребта Каменець.

Тут вiн повертав на схiд до Годовського лiсу – а вiд нього назад на пiвдень до Сухоi Гори – i далi до горба Коти, перейшовши рiку Стовбицю, вiдтак через вододiл Вислока-Сян до горба Вовче, звiдти – на пiвнiчний захiд вододiльним хребтом. Мiж селами Вижним та Любеною вдруге переходить рiку Вислок, в пiвнiчному напрямi сягаючи села Лип’е.