Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Своерiднi умови цiеi територii позначились i на використаннi землеробськоi технiки, призначеноi для обробiтку грунту. Невеличкi шматки земель, труднiсть iх угноення й обробiтку в гiрських умовах, а також нестача тягловоi сили – коней i волiв – були причиною того, що селяни часто замiсть того, щоб орати поле чи город плугом, обробляли iх мотикою («сапа», «джугас») [9, c. 156].

Люди похилого вiку с. Іспас Путильського р-ну Чернiвецькоi обл. пам'ятали ще дерев'янi мотики iз залiзною оковкою робочоi частини [4, c.

63]. Такi самi мотики були у селах Задубрiвка цiеi ж областi та Дениси (Киiвщина). Можливо, що цi мотики е модифiкацiею дерев'яноi мотики, яка iснувала одночасно (а може, й ранiше) з кам'яними i кiстяними, вiдомоi на територii Украiни ще племенам трипiльськоi культури (кiнець IV–III тис. до н. е.).

На Гуцульщинi, як i на iншiй територii Украiнських Карпат, побутували сапи з гранчастим обухом (званим також «вухом»), як i в сокири, полотном, подiбним до трикутника, овальним лезом. Тут, як i в рядi районiв Закарпаття, Житомирщини i Чернiгiвщини, робоча частина крiпилась до держака, як i в сокири, а сам держак мав назву «топорище» [3, арк.

12]. Виготовляли сапи мiсцевi ковалi i зайшлi ковалi – цигани, пiзнiше були й фабричнi, звичайнi i двозубi.

Знаряддя обробiтку грунту:1 – дерев'яний плуг, 2 – модифiкований плуг, 3 – борона, 4 – мотика, 5 – лопата

Для обробiтку грунтiв користувалися лопатою («рискаль», «городник», «горонник») – ще в кiнцi XIX ст. дерев’яною, iз залiзним робочим окуттям.

У бiдняцьких господарствах такими лопатами працювали ще до першоi свiтовоi вiйни, хоча переважали в цей час уже фабричнi залiзнi.

Лопатами, як правило, скопували город, садили за лопатою картоплю, iнколи й кукурудзу (буковинська Гуцульщина), копали картоплю.

Як уже згадувалось, дерев’яним плугом iз залiзним лемешем i ножем почали користуватись на Гуцульщинi лише на межi XVIII–XIX ст. Такi плуги побутували у незаможних селян аж до колективiзацii сiльського господарства.

У другiй половинi XIX – 30-х роках XX ст. на територii Гуцульщини з’являються плуги трьох рiзновидiв: традицiйнi дерев’янi (iх називали «простi плуги») на колiсному передку iз залiзним лемешем i череслом, традицiйнi модифiкованi плуги i фабричнi залiзнi плуги (кiнець XIX – початок XX ст.) [3, арк. 12, 28, 39].

Дерев’яний плуг складався з робочоi половини – плуга та тягловоi – передка («колiсниця», «пiша колiсниця», тобто дерев’яна, без цвяхiв).