Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Косу з’еднували з кiссям за допомогою металевого кiльця («обручка», «перстiнь») i притискували виступ («нагупец», «нагупенчак») на п’ятцi коси клином («плiшка», «пасклин»). Для мiцнiшого крiплення коси з кiссям iнколи вживали друге металеве кiльце («закiвка», «перстень») з отвором, в який заходив виступ на вусi коси. Косу гострили каменем («брус», «брусок») i вирiвнювали, коли защербиться, залiзним прутом («носак», «гусак»). Клепали косу молотком на залiзнiй «бабцi», ранiше тупiй, а пiзнiше гострiй, забитiй у дерев’яну основу («бабчир»), загострену внизу.

Приладдя для гострiння коси косарi носили в дерев’янiй, а пiзнiше бляшанiй «кушцi».

Косили траву на гiрських луках один раз на рiк у першiй половинi вересня, а сiножатi бiля хат, а також на угноенiй землi – двiчi на рiк.

Скошену траву («полiг») сушили у покосах («валах», «валках»), пiд час затяжних дощiв – на 2—3-метрових зрубаних i спецiально оброблених яличках, смереках, а бiля хати – на стояках, збитих горизонтально iз жердин [1, c.

170].

Просохле в копицях сiно зносили на «носилках» (двох жердинах) до стогу («стояння на зиму») або складали в невеликi низькi копицi. При складаннi сiна в стiг забивали в землю «остреву» i перев’язували ii сiном. Подавав сiно чоловiк вилами, а жiнка трамбувала його на стозi [1, c. 54].

Складали сiно поблизу господарських будiвель на спецiально вiдгородженiй для цього площi («стежiрах»). Всерединi загороди було два або три обороги – з чотирьох вбитих у землю колiв («оборожина»).

Громадили («гребли») сiно саморобними дерев’яними граблями. Лiщинове граблище («держак», «держало», «держино», «держiвно») мало природну розвилку («розкiл»), або його кiнець розколювали, вправляли в середню частину валка i зв'язували. Валок i зубки виготовляли переважно з ясеня [1, арк. 8, 12].

При обмолотi та збираннi зернових, заготiвлi сiна користувались дерев’яними вилами. Для сiна i соломи брали вила з 2–3 рогами, для снопiв – переважно дворогi з лiщиновоi гiлляки.

Дерев’янi вила на 4 роги застосовувались для сiна. В кiнцi XIX – на початку XX ст. цi роботи вже виконували залiзними вилами.

Основним знаряддям молотьби на Гуцульщинi, як i на iншiй територii Украiни, а також бiльшостi народiв Європи, був цiп, що мав таку саму конструкцiю, як i скрiзь на Украiнi,– складався з круглого грабового або букового бича («билень», «цiпень») i лiщинового, рiдше смерекового держака («ручник», «цiпилно», «цiпивно»).