Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

Хата початку ХХ ст.; с. Бережниця Верховинського р-ну Івано-Франкiвськоi обл.

При iнших стiнах (однiй, двох чи усiх трьох) прибудовували вузькi примiщення господарського призначення («дахи», «хлiви», «притули»). «Хороми» зазвичай мали досить великi розмiри, до них вело двое вхiдних дверей: однi з головного фасаду, крiзь другi можна було потрапити у «заднi дахи». У Верховинському р-нi в хатах, розташованих на пагорбах, траплялися високi пiдмурiвки, пiднятi по рельефу, зашальованi (вертикально дошками) до пiдвалин чи частково або повнiстю закритим кам'яним «пiдмурком», який використовували для господарських потреб (хата початку ХХ ст.

у с. Бистрець).

Унаслiдок наявностi значних хвойних лiсових масивiв, основним будiвельним матерiалом вiддавна тут була смерекова деревина. З ялицi хат не будували, «бо вона в будовi крутит». Натомiсть з неi часто влаштовували «мiст» (пiдлогу) у «хлiвах пiд маржину», бо «такий мiст довго служит». Із смерековоi деревини виконували практично усi елементи будiвель: починаючи вiд кiлкiв («тиблiв») i завершуючи покрiвельним матерiалом («драницi»).

У закарпатськiй частинi Гуцульщини iнколи для цiеi мети вживали ясен (хата початку Х?ІІІ ст. зi с. Кевелiв Рахiвського р-ну Закарпатськоi обл.), а у пiвденно-захiдному напрямку вiд смт Рахiв (с. Великий Бичкiв, Верхне Водяне, Середне Водяне, Кевелiв та iн.) зруби здебiльшого складали з дуба та бука. Дуже спорадично вживали й вiльху – «ольху» (с. Дiлове Рахiвського р-ну Закарпатськоi обл. ) чи осику (с. Пiстинь Косiвського р-ну Івано-Франкiвськоi обл.).

Як i скрiзь у Карпатах, вибiр будiвельноi деревини у гуцулiв супроводжувався низкою повiр'iв, пересторог, заборон та забобонiв. Передовсiм нiколи не використовували «сухостою» (с. Кевелiв Рахiвського р-ну Закарпатськоi обл.) – для зведення житла вибирали лише живе, «мудре» дерево [15, с. 114]. З особливою пересторогою ставилися до дерев з природними вадами (з боковим вiдростком на стовбурi: «дерево з свiчкою», «дерево з приростком», «дерево з грангов»; з хворобливим наростом навколо стовбура: «дерево з вовком» тощо) та пошкоджених стихiею (у якi влучив грiм: «громовиця; вивалених бурею: «вивороть», «вiвороть», «вiтровали» та iн.

).

Для будiвництва використовували смереки вiком не менше 70–80 рокiв зi щiльними рiчними кiльцями («густе дерево», «густотiла смерека»). За якiснi показники iх ще називали «твердий лiс», «тверде дерево».