Етнографічні групи українців Карпат. Гуцули

), що для запобiгання задування вiтру у сумiжних горизонтальних площинах вибирали неширокi (4–5 см) рiвчаки, в якi вкладали поздовжню планку-лиштву – «лайску» (технiка «на фуг»). Вивершували стiни «платви» («обрубини»), якi зазвичай були винесенi поза обрiз стiн. Для забезпечення мiцностi конструкцii «стельмахи» виготовляли платви iз сирого дерева, зарубуючи у них сухi крокви. Платви, поступово всихаючись, надiйно защемлювали крокви [1, с. 39].

Із зовнiшнього боку («знадвiрку») стiни зберiгали барву (структуру) природного дерева.

Внутрiшнi ж стiни домiвок, споруджених з «протесiв» або «брусiв», гладко «гиблювали» i перiодично мили («хата мита», «хата гиблена»), натомiсть стiни з колод «клинкували» (для кращого зчеплення зi стiною глиняно-солом’яноi сумiшi на поверхню дерев’яноi стiни набивали клинчики iз твердих порiд деревини) i тинькували («мащена хата», «мащенка», «вакована хата»). Приблизно з початку ХХ ст. у деяких випадках «мастили» й внутрiшнi стiни осель, зведених iз пiвколод та брусiв. У разi наявностi в домiвствах двох кiмнат парадну («светочна хата», «свiтлиця») зазвичай мили, а повсякденну («хата, в якiй сидiли») – тинькували. У другому випадку поверхнi стiни «клинкували», частiше «лiскували»: набивали навхрест лiщиновi прути, причому замiсть цвяшкiв могли використовувати буковi клинчики (с. Верхнiй Березiв Косiвського р-ну Івано-Франкiвськоi обл.). Тинькування вiдбувалося у два етапи. Спершу стiни «мастили» («вакували»: с. Чорна Тиса Рахiвського р-ну Закарпатськоi обл.). На поверхню стiни, вкриту клинцями чи лiскою, накидали розчин глини з сiченою травою – «псенкою» (Nasturtium stricta L.): «Псенка – жорстка трава, яку не перетравлюе худоба; вона росте там, де не вгноена земле» (с. Космач Косiвського р-ну Івано-Франкiвськоi обл.). Вiдтак ii «шарували» («рейбували») – при допомозi дощечки («рейбачки») загладжували розчином глини, пiску та кiнського послiду («конека») i забiлювали бiлою глиною чи вапном (мiсцями на Косiвщинi до вапна додавали висiяного на ситi пiску – «стiну пiскували»). Натомiсть «гiбленi скiни» два (чи бiльше) разiв впродовж року мили теплою водою або «капустеним квасом, закип'еченим з водою» (смт Верховина). Для цього також могли використовувати вiдвар «хвощу у капустеному росолi» (с. Криворiвня Верховинського р-ну Івано-Франкiвськоi обл.). Перед миттям, для лiквiдацii паразитiв («шашелю», «прусакiв» тощо), стiни «поливали» кип’ятком («окропом»): с. Голови Верховинського р-ну Івано-Франкiвськоi обл.