Державець

Я буду розповiдати не про Карла, а про Людовiка, тому що вiн найдовше втримався в Італii й те, що вiн зробив, помiтно набагато виразнiше. Ви можете переконатися, що вiн постiйно чинив навпаки стосовно того, що варто було зробити для змiцнення своiх володiнь в чужомовнiй краiнi.

Король Людовiк опинився в Італii завдяки побажанням венецiанцiв, якi збиралися скористатися його приходом, щоб заволодiти половиною Ломбардii. Не буду дорiкати королю за цей вчинок: маючи бажання закрiпитися в Італii, вiн не мав союзникiв всерединi краiни й усi дверi були перед ним зачиненi через спогади про його попередника Карла, тому обирати собi друзiв було не на часi.

Людовик мiг би досягнути своеi мети, якби не припустився жодних iнших помилок. Якби вiн зайняв Ломбардiю, то повернув би французам повагу, яку тi втратили за Карла; Генуя поступилася, флорентiйцi уклали з ним союз; маркiз Мантуанський, герцог Феррарський, Бентiвольi, господиня Форлi, правителi Фаенци, Пезаро, Рiмiнi, Камерiно, Пьомбiно, мешканцi Лукки, Пiзи, Сiени – всi хотiли з ним приятелювати. Ось тодi венецiанцi й усвiдомили всю необдуманiсть свого вчинку: замiсть кiлькох мiстечок в Ломбардii вони зробили короля володарем двох третин Італii.

Мiркуйте тепер, чи складно було королю утвердитися в Італii, якби вiн дотримувався вищеназваних правил, пiдтримував i захищав своiх численних i слабких прихильникiв, якi боялися – хто Церкви, хто – венецiанцiв i були змушенi йти за ним. З iхньою допомогою Людовiк легко захистив би себе вiд значно могутнiших суперникiв.

Та ледве вiн опинився в Мiланi, як все зробив навпаки – посприяв папi Олександру, коли той захопив Романью. Разом iз тим король навiть не помiтив, що вiдштовхуе вiд себе прихильникiв i людей, якi довiрилися йому, послаблюе свiй вплив i пiдсилюе Церкву тим, що додае до ii величезноi духовноi влади ще й свiтську. Услiд за цiею першою помилкою невiдворотно сталися й iншi. Врештi-решт, щоб погамувати захланнiсть Олександра й завадити йому заволодiти Тосканою, король був змушений вступити на територiю Італii. Мало того, що вiн пiднiс Церкву й залишився без союзникiв; його жадання сягнули Неаполiтанського королiвства й вiн роздiлив його з королем Іспанii, i якщо до цього доля Італii була в його руках, то тепер вiн завiв собi товариша, щоб у всiх честолюбцiв i незадоволених цiеi краiни був покровитель. Разом iз цим Людовiк видалив з королiвства того, хто мiг би платити йому данину й замiнив його на правителя, що погрожував вигнати його самого.