Весела наука

Ох, та не лише на поетiв з iхнiми високими «лiричними почуттями» випадае цьому щойно видужалому виливати свою злостивiсть: хтозна, кого вiн собi шукае за жертву, яке чудисько пародiйного матерiалу незабаром приверне його увагу? Incipit tragoedia – «Починаеться трагедiя» сказано в кiнцi цiеi тривожно безтурботноi книжки; оглядайся на заднi колеса! Щось обурливе, лихе i злiсне сповiщаеться тим: «Починаеться пародiя», поза сумнiвом…

2

Утiм, залишмо пана Нiцше – що нам з того, що пан Нiцше одужав?.

. Небагато питань здатнi привабити психолога бiльше за зв’язок мiж здоров’ям i фiлософiею, тож, захворiвши сам, вiн поширюе академiчну цiкавiсть на свою власну недугу. Бо, оскiльки людина – це особистiсть, передбачаеться, що людина неодмiнно мае свою особисту фiлософiю; але тут е iстотна вiдмiннiсть: в однiй людинi фiлософствують ii вади, а в iншiй – ii статки i сила. У першому випадку особа потребуе власноi фiлософii як пiдтримки, заспокоення, лiкiв, порятунку, пiднесення, самовiдчуження; у другому – це тiльки предмет розкошi, чи, у кращому разi – розкiш переможноi подяки, що мае бути вписаною космiчними лiтерами у небесах iдей. Але в iншому, бiльш поширеному випадку, коли недуга обумовлюе фiлософiю, як у всiх хворих мислителiв – а в iсторii фiлософii такi, можливо, переважають – що стане з самою думкою пiд тиском хвороби? Ось питання, яке хвилюе психолога – i тут е можливим експеримент. Подiбно до мандрiвника, який покладае собi прокинутися о певнiй годинi, а тодi спокiйно поринае у сон, ми, фiлософи, коли занедужаемо, тимчасово вiддаемося тiлом i душею хворобi – нiби заплющуемо очi на самих себе. І так само, як мандрiвник знае, що в ньому щось таке не спить, вiдлiчуе години, i в належну мить розбудить його, ми теж знаемо, що у вирiшальну мить ми будемо напоготовi – щось таке пробудиться i заскочить наш дух на гарячому, тобто виявить його слабкiсть, або вiдступництво, або схиляння, або зчерствiння, або потьмарення, чи хоч би як називалися хворобливi стани духу, що iх у днi здоров’я стримуе гордiсть духу (бо згiдно з давньою приказкою, «найсильнiшi, куди не кинь, гордий дух, павич i кiнь»).