Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Уздовж причiлковоi стiни набили поличку-рейку, на якiй виставили кольоровi iкони на паперi та в рамах, пiд кутом. На Івана Купала за iкони запихали свячене («тучне») зiлля – по двi стеблинки за кожну. Потiм це зiлля вкидали у воду, коли перший раз купали дитину, щоб «тучне» (здорове) було. Або давали його худобi, щоб лiпше виглядала та молока багато давала.

На Гуцульщинi в с. Соколiвка (Косiвщина) до печi, з виведенням диму в сiни, у 30-х рр. ХХ ст. почали примуровувати вiдкриту плиту. Тодi ж монтували подвiйнi вiкна.

Пiдлоги настеляли скрiзь. Уподовж тильноi i фасадноi стiн звисали жердки: «верпеч» – над пiччю, «вервiкон» – понад вiкнами. Замiсть полу ставили дерев’яне лiжко на високих нiжках. У будень його застеляли веретами, лiжниками. Подушки були лише в заможних селян, а бiднiшi пiдкладали пiд голову кептар або лiжник. На свята стiл застеляли «взiрцевою» скатертиною з вишивкою, у будень – простою без вишивки. За Австрii iкони («образи») вiшали похило, наставляли на рейку i на шнурочок до цвяшка у стелi, а за Польщi – рiвно до стiни. По стiнах навiшували розмальованi тарелi i горнята. На центральний сволок клали хлiб, на Рiздво i Великдень – калачi. Переобладнуючи стару дерев’яну курну хату, ii зсередини оббивали лiщиною («лiскою»), тонкою дранкою та поверх мастили рудою глиною, змiшаною з пiском, кiзяком та дрiбно нарiзаною соломою. Стiл робив сiльський столяр, який уже виточував нiжки, хоча iнколи це робив на чотири гранi. Спереду в царговiй частинi стола робили двi шухляди. Якщо стiл був завдовжки 2 м, то його називали «гостинним». У стола-скринi, який ще залишився iз курноi хати, нiжки («лаби») не рiзьбленi, а тiльки передня частина. Бiля вхiдних дверей замiсть мисника навiшано мисник-шафу, а понад дверима утримувалася полиця «з хвостом», подiлена на п’ять вiконець, у якi вставленi розмальованi фаянсовi тарелi. Пiдвiсну колиску замiнили на стоячу. Свiтили гасовою лампою, рiдко – каганцем.

Продовжуючи аналiз iнтер’еру гуцульського народного житла кiнця ХІХ – першоi половини ХХ ст.

, яскравим прикладом стане опис швейцарського мандрiвника Ганса Цбiндена «Мандрiвка по гуцульських горах», здiйснений 1933 року, стосуеться напiвкурного житла: «Низенькими, заледве пiвтораметровими дверима, начеб призначеними для карликiв, входимо до хоромiв, звiдки веде вхiд до двох кiмнат iз одноi та другоi сторiн. Бiльшiсть гуцульських хат складаються з цих трьох примiщень.