Повсякденне життя галичан у XIX – на початку XX століття

Для плетiння використовували вербову кору, лозу або шпагат. Брали пучок соломи, стискали лiвою рукою, а правою обвивали шпагатом, роблячи спiральний валок. Звивши косу, котра, зiгнута у коло, утворювала круг потрiбного дiаметра, пришивали ii початок до кiнця. З допомогою шила протикали отвiр для шпагату i сильно притягали, щоб один звiй якнайщiльнiше прилягав до другого. Пiсля дворазового обкручування i прошиття краi пiдносилися щораз вище, аж до отримання потрiбноi форми, пiсля чого вели перевесло так, щоб стiнки наростали у виглядi валка.

Дно пришивали до стiнок, залишаючи «кошик» знизу. Вилiт для бджiл витинали ножем у днi.

На теренах Гуцульщини, Бойкiвщини i Покуття переважали «солом’яники» круглоi форми, а Лемкiвщини – цилiндричноi. У середньому товщина стiнки становила 5–6 см, висота 70–100 см, ширина 60 см. Побутування кошiв таких розмiрiв зафiксовано нами в селах Задубрiвцi, Стецева, Снятинського р-ну, с. Росохач Городенкiвського р-ну, с. Живачiв Тлумацького р-ну, смт Делятин Надвiрнянського р-ну, селах Яворiв i Брустури Косiвського р-ну Івано-Франкiвськоi областi.

Кошi-безденки належно виконували своi функцii в перiод екстенсивного ведення бджiльництва. Із запровадженням рацiональних методiв утримання бджiл вони стали гальмом на шляху подальшоi еволюцii вуликiв. Кошi мали кiлька основних вад: iх не можна було розбирати, що утруднювало докладний огляд бджолиного гнiзда; у цих вуликах важко було пiдсадити нову матку в разi ii втрати чи замiни; нелегко було розпiзнати появу хвороб.

Мед i вiск вибирали з кошiв, знищуючи комах. Та все ж солом’янi вулики збереглися на селянських пасiках деяких мiсцевостей аж до кiнця 1930-х рокiв.

Вулик Дзержона – перехiдний тип мiж нерозбiрними (колоди, дуплянки, сапетки) i рамковими вуликами, сконструйовано Яном Дзержоном 1859 року в Сiлезii. З його винаходом з’явилася можливiсть розбору й огляду бджолиного гнiзда. У ньому, на вiдмiну вiд пiзнiших рамкових вуликiв, замiсть звичайних рамок мiстилися лише верхнi планки (снози), до яких бджоли прикрiплювали верхню частину щiльника, а iншi краi прикрiплялися ними до стiнок вулика.

Оглянути гнiздо вулика i витягнути планку з медом можна було, попередньо вiддiливши щiльники ножем вiд бокових стiнок, що викликало великi незручностi. На теренах Гуцульщини (с. Пiстинь Косiвського р-ну, м. Надвiрна Івано-Франкiвськоi областi), Покуття (с.