Лідери, що змінили світ

Пiлсудський сидiв за столом в самих пiдштаниках (згодом з’ясувалося, що його единi штани настiльки подерлися, що вiн змушений був вiдiслати iх з сином хазяiна кравцевi у ремонт), пив свiй улюблений мiцний чай i розкладав пасьянс. «Не заважайте, я зараз», – сказав вiн Жеромському. За хвилину, закiнчивши перекладати карти, Пiлсудський засяяв i пояснив: «Я загадав – якщо пасьянс зiйдеться, я стану диктатором вiдродженоi Польщi. І вiн зiйшовся». Це було б дуже смiшно, якби Пiлсудський справдi через кiлька рокiв не став всевладним володарем держави, якоi тодi ще не було.

На Рiздво 1918 року у Варшавi ходив жарт: «Яка краiна найбiльша в Європi?» – «Польща. Бо вона не мае кордонiв нi на Сходi, нi на Заходi, нi на Пiвночi». В кожному жартi е частка жарту. Щойно виникнувши, польська держава вiдразу ж в’язалася в цiлу низку збройних конфлiктiв: з нiмцями – за Познань i Верхню Сiлезiю, з чехами – за Тешинську Сiлезiю, з украiнцями – за Львiв i всю Схiдну Галичину, з литовцями – за Вiльнюс, з бiльшовиками – за Волинь i Бiлорусь.

Історiя украiнсько-польськоi вiйни 1919 року достатньо вiдома. Украiнцi в цiй партii «грали бiлими» – на вiдмiну вiд польських легiонiв корпус Украiнських сiчових стрiльцiв австрiйськоi армii не було розпущено. І восени 1918 року лише украiнцi мали в Схiднiй Галичинi органiзовану вiйськову силу. Але використати цю перевагу повною мiрою ми не змогли. Героiзм i завзяття стрiльцiв та молодших старшин нiвелювалися нерiшучiстю та непослiдовнiстю вищого державного i вiйськового керiвництва ЗУНР.

Коли справи на фронтi стали зовсiм кепськими, Євген Петрушевич отримав титул «диктатора Захiдноi Украiнськоi Народноi Республiки». Це було зроблено явно за прикладом сусiдiв-ворогiв – за кiлька мiсяцiв перед тим Юзеф Пiлсудський став «Тимчасовим начальником Держави Польськоi». «Диктатор» – це, мабуть, ще бiльш круто, анiж «начальник держави». Але ж якби залiзна воля до перемоги, твердiсть та стратегiчний талант визначалися тим, який титул носиш! Знову ж, спiввiдношення сил, мiжнародна ситуацiя i ще сотня об’ективних причин. Але хтозна, як би воно все закiнчилося, коли б галичани 1919 року мали вождя масштабу Пiлсудського.

Ще не вiдгримiли останнi залпи украiнсько-польськоi вiйни в Галичинi, а Перший маршал Польськоi Республiки вже думав про союз з… украiнцями. Нi, не з галичанами, а з надднiпрянцями.