Лідери, що змінили світ

Саме тодi вiн отримав звання генерал-лейтенанта, а ще перед цим – повний набiр найвищих росiйських вiйськових орденiв за особисту вiдвагу та вдале керування вiйськами. Генерал, що дотримувався правих поглядiв, украй негативно сприйняв крах росiйськоi монархii i «революцiонiзацiю» армii. Його неприязнь до соцiалiстiв з Тимчасового уряду була взаемною, i 20 вересня 1917 року бойового генерала було знято з командування корпусом i вiдправлено у резерв штабу Одеського вiйськового округу. Попри те, що Маннергейм сам написав заяву про це, пославшися на поганий стан здоров’я, в наказi про його переведення вiдзначалося, що «Маннергейм недостатньо розумiе суть демократичних перетворень, якi вiдбуваються в Росii, а його ставлення до вiйськових комiсарiв Тимчасового уряду е неприпустимим».

Осiннi мiсяцi 1917 року, бездiяльно проведенi Маннергеймом у Одесi, стали, як вiн напише в спогадах, найважчими в життi. Вiн бачив, як руйнуеться армiя, якiй вiддав 30 рокiв життя, як гине велика держава, якiй вiрно служив.

Зайве, мабуть, казати, що Жовтневий переворот у Петербурзi граф сприйняв украй негативно. Про службу бiльшовикам мови бути не могло. Маннергейм вирiшував iншу дилему: долучитися до росiйського бiлогвардiйського руху, що саме виникав тодi, а чи послужити маленькiй краiнi, в якiй вiн народився пiвстолiття тому. Серед уродженцiв Фiнляндii Маннергейм був найвищим за рангом i авторитетом военачальником. І спiкер фiнляндського парламенту Свiнхуфвуд буквально бомбардував генерала листами, молячи його повернутися на батькiвщину i очолити створювану фiнську армiю.

Маннергейм чудово знав, що проти реальноi незалежностi Фiнляндii виступають практично всi росiяни – вiд ультрамонархiстiв до комунiстiв. І цiлком можливо, що йому доведеться зустрiтися на полi бою зi своiми колишнiми товаришами по зброi. Отож морально вибiр був дуже важкий. Зрештою 1 сiчня 1918 року Маннергейм написав листа начальнику генерального штабу з проханням звiльнити його з росiйськоi служби у зв’язку з тим, що вiн переходить у збройнi сили незалежноi Фiнляндii.

І виiхав до Гельсiнки.

Вiйна за незалежнiсть i будiвництво лiнii Маннергейма

Раднарком РРФСР офiцiйно визнав повну державну незалежнiсть Украiни i Фiнляндii в один i той самий день – 31 грудня 1917 року. Але то зовсiм не означало, що нова демократична, чи то пак соцiалiстична, Росiя справдi почала будувати вiдносини зi своiми колишнiми колонiями на засадах рiвноправностi та невтручання.