Гендерне тяжіння: виклики та рішення

Виходила з власноi логiки: будучи жiнкою, нiколи ранiше не вiдчувала, що це мае вплив на кар’еру чи повсякденне життя. Була единою донькою в родинi науковцiв, батьки завжди казали: здобувай освiту, досягай успiху в професiйнiй дiяльностi. І я охоче дослухалася до тих порад. Школу закiнчила iз золотою медаллю, унiверситет – з «червоним» дипломом. Працювати пiшла туди, де подобалося. У 26 рокiв стала кандидатом наук i дуже пишалася цим.

В особистому життi теж усе складалося, як хотiла. Зустрiла справжне кохання, вийшла замiж.

Чоловiк завжди мене пiдтримував i пiдтримуе досi!

Із гендерними проблемами стикнулася несподiвано для себе. Причому не через чоловiкiв, а через iншу жiнку, яка, до речi, мала вищу освiту, хорошу посаду та авторитет. Їi погляди та позицii мене просто приголомшили!

Будучи при надii, я пiшла якось увечерi до жiночоi консультацii. Коли просидiла там три години, прийом лiкаря закiнчився, а я до кабiнету так i не потрапила. Це був кiнець 1993 року, сильнi морози, в Харковi вiдбувалися плановi вiдключення електроенергii.

Але я вирiшила чекати.

Зрештою, в порожньому коридорi до мене пiдiйшла лiкарка й запитала росiйською: «Чего сидишь?»

Я, зрозумiла рiч, вiдповiла, що чекаю на консультацiю. Вона тодi махнула рукою, мовляв, приходь завтра. Але я почала пояснювати, що завтра не можу, бо в мене лекцii.

«Какие лекции? Ты где учишься?» Їi тон став трохи зневажливим.

«Та я викладачка, i в мене завтра три пари лекцiй», – змалювала я ситуацiю.

І отут лiкарка на мене накинулася! Почала кричати: «Что ты надумала, какая ты преподавательница? Забудь! Ты беременная! Работа второстепенна, карьера – тем более! Ты теперь никто! Не женщина, не человек – ты просто беременная, и больше ни о чем думать нельзя!»

Вона давала щирi, на ii думку, поради, а я була вкрай шокована.

Виходить, усе, чого я досягла в життi, не мало жодноi ваги! Звiсно, це була думка однiеi жiнки, але ж подiбнi погляди мали дуже багато iнших жiнок i чоловiкiв, якi визнавали другорядне мiсце жiнки в суспiльствi i погоджувалися з цим.

Я вперше тодi вiдчула на собi таку несправедливiсть. Можливо, саме та лiкарка i пiдштовхнула мою громадську активнiсть. Якщо це справдi так, то щиро iй за це дякую. Тим паче що ii права я також вiдстоювала.

Пiсля народження доньки я знайшла однодумниць i однодумцiв, з якими в Харковi створила громадську органiзацiю «Фемiнiстська асоцiацiя “Гуманiтарна iнiцiатива”».

Сьогоднi життя змiнилося.