Філософія грошей

Останне питання е справдi вирiшальним, i рiвняння мiж об’ектним дробом i грошовим дробом може бути об’ективно й обчислювально iстинним або хибним, тодi як при рiвняннi мiж об’ектами взагалi та грiшми взагалi може йтися лише про доцiльнiсть або недоцiльнiсть, але не про iстину в сенсi логiчноi доказовостi. Це спiввiдношення сукупностей мiж собою певною мiрою мае значення аксiоми, яка зовсiм не iстинна в тому самому сенсi, як одиничнi положення, що грунтуються на нiй; тiльки останнi доказовi, тимчасом як вона не може вказувати нi на що, з чого ii логiчно можна було б вивести.

Тут проявляться методична норма неабиякоi значливостi, для якоi я волiю навести приклад iз зовсiм iншоi категорii вартостей. Головне твердження песимiзму полягае в тому, що сукупнiсть буття виявляе перевагу страждання над радощами; свiт живих iстот, розглянутий як еднiсть, або i його середне, багато хто вiдчувае бiльше як бiль, анiж втiху. Однак таке твердження з самого початку не можливе. Справдi-бо, воно припускае, нiби втiха i бiль, як якiсно однаковi величини з протилежними знаками, можна зважити i компенсувати безпосередньо одне одним. Проте насправдi цього зробити не можливо, позаяк для них немае жодного спiльного мiрила. Із жодноi величини страждання самоi по собi i для себе не можна запозичити, наскiльки велика величина радостi потрiбна для того, аби його врiвноважити. Як стаеться, що такi вимiрювання все ж безперервно вiдбуваються, що i в буденних справах, i при обставинах долi, i в усiй сукупностi окремого життя ми виказуемо судження, мовляв, мiра радостi виявилася нижчою мiри болю або перевищила ii? Це можливо не iнакше, нiж на пiдставi того, що досвiд життя навчае (точно або неточно) нас про те, як фактично розподiленi щастя i нещастя, скiльки в середньому потрiбно змирятися зi стражданням, аби цим здобути певну величину втiхи, i скiльки страждання й втiхи виявляе типовий людський жереб. Тiльки якщо про це iснуе яке-небудь уявлення, бодай яке несвiдоме i невизначене, е змога сказати, що в окремому випадку було заплачено дорого – себто, завеликою величиною страждання – за задоволення, або що окрема людська доля виявляе перевагу болю над ii радiстю.