Філософія грошей

Ця показова пропозицiя виявляе дуже зрозумiле вiдчуття того, що шляхетний метал як такий не е придатним матерiалом для грошей, а постае останнiм лише остiльки, оскiльки вiн встановлюе неодмiнну межу для виготовлення грошей; тож якщо вiн перестае робити це, його мiсце мае заступати якийсь iнший субстрат, до обмеженостi якого мають бiльшу довiру – як i загалом тiльки певнi функцiональнi якостi шляхетних металiв надають iм переваги у виглядi засобiв циркуляцii, а якщо ж iм iз певноi пiдстави забракло iх, то iхне мiсце заступае iнший засiб обороту, що лiпше квалiфiкований iз цього погляду: за загальним визнанням у Генуi 1673 р.

жахлива якiсть i незлiченна вiдмiннiсть монет, якi надiйшли в оборот, спричинили до того, що обiг базувався на векселях i переказах. Звiсно, сьогоднi ми знаемо, що тiльки шляхетнi метали або ж лишень золото дають гарантiю для потрiбних якостей, особливо для кiлькiсного обмеження, i що паперовi грошi уникають небезпеки зловживання шляхом довiльного збiльшення тiльки через цiлком певнi прив’язування до вартостi металу, якi зафiксованi або законом, або самим господарством. Наскiльки дiева доцiльнiсть цього обмеження – так що воно може повнiстю опанувати навiть початковою iндивiдуальною вигодою, – показуе, наприклад, наступне явище. Пiд час Громадянськоi вiйни у Сполучених Штатах фактично була вилучена циркуляцiя паперових грошей (грiнбекс) у захiдних штатах; хоча вони i були законним платiжним засобом, нiхто не наважувався повертати в них узяту золотом позику, при чому вiн одержав би прибуток у 150 %. Навiть на початку XVIII ст. схожим чином стояли справи з казначейськими бонами, що iх видавав французький уряд, перебуваючи у великiй грошовiй скрутi. Хоча вiн i встановив законом, що чверть будь-якого платежу мае виконуватися цими бонами, проте дуже скоро вони впали до вкрай мiзерноi частки своеi номiнальноi вартостi. Такi випадки доводять, наскiльки самi закони обiгу консервують значення металевих грошей. І вони можуть це робити не лише згiдно з типом наведених прикладiв. Коли Банк Англii мiж 1796 i 1819 рр. уже не викуповував своi банкноти, знецiнення iх щодо золота склало, зрештою, лише 3–5 %; однак внаслiдок цього цiни на товари пiдвищилися на 20–50 %! І там, де примусовий курс валюти дозволяе перебувати в обiгу винятково паперовим грошам i розмiнним монетам, найтяжчоi шкоди можна уникнути лише тим, що ажiо[30 - Рiзниця мiж емiсiйним курсом i номiнальною вартiстю грошових знакiв, цiнних паперiв або золотих монет. – Прим. перекл.