Філософія грошей

І далi: iнтелектуальна енергiя i той факт, що вона пiдносить до рiвня свiдомостi найбiльш потаемнi сили i порядки природи; влада i ритм почуттiв, якi в тiсному просторi iндивiдуальноi душi все ж перевершують з безмежною значливiстю увесь зовнiшнiй свiт, навiть якщо слушним е песимiстичне твердження про надмiрнi страждання; те, що потойбiч людини природа взагалi рухаеться з надiйнiстю непохитних норм, що множиннiсть ii формоутворень усе-таки допускае глибоку еднiсть цiлого, що ii механiзм анi не пiдлягае тлумаченню згiдно з iдеями, анi не вiдмовляеться витворювати красу i грацiю – з огляду на все це ми уявляемо собi так: свiт якраз вартiсний, байдуже, вiдчувае свiдомiсть цю вартiсть, чи нi.

І це зводиться аж до економiчноi величини вартостi, яку ми приписуемо об’ектовi мiновоi торгiвлi, навiть якщо нiхто не готовий погоджуватися на вiдповiдну цiну або навiть якщо вiн узагалi не користуеться попитом i залишаеться непроданим. Також у цьому напрямi виявляе себе фундаментальна здатнiсть духу: змiстам, якi вiн уявляе в собi, водночас протиставляти себе, уявляти iх, начебто вони незалежнi вiд того, що стають уявленими. Звiсно, будь-яка вартiсть, яку ми вiдчуваемо, до певноi мiри якраз е почуттям; однак те, що ми маемо на увазi пiд цим почуттям, становить сам по собi i для себе значливий змiст, що психологiчно хоч i реалiзуеться почуттям, але не тотожний йому i ним не вичерпуеться. Вочевидь, ця категорiя стае потойбiч суперечного питання про суб’ективнiсть чи об’ективнiсть вартостi, позаяк вона вiдхиляе корелятивнiсть до суб’екта, без якоi не можливий «об’ект»; радше вона являе собою якесь трете, iдеальне, що хоча i входить у ту подвiйнiсть, але не розходиться в нiй. Вiдповiдно до практичного характеру ii сфери вона мае особливу форму вiдношення до суб’екта, чого бракуе стриманостi лише абстрактно «значущого» змiсту наших теоретичних уявлень. Цю форму можна позначати як вимогу або домагання. Вартiсть, яка властива якiйсь речi, особi, стосунку, подii, наполягае на тому, щоб бути визнаною. Це наполягання як подiя, природно, може траплятися тiльки в нас, суб’ектах; проте, коли ми його виконуемо, вiдчуваемо, що цим ми не просто задовольняемо якусь нами самими поставлену вимогу до нас самих – звичайно, настiльки ж мало, як ми змальовуемо якусь визначенiсть об’екта.