Філософія грошей

Припустiмо, що все людство здiйснило б в точностi однакову оцiнку, то тим самим у неi не побiльшало б жодноi мiри «об’ективностi» понад ту, якою вона володiе вже в цiлком iндивiдуальному випадку; адже коли оцiнюеться певний змiст узагалi замiсть того, щоб функцiонувати суто як задоволення потягу, як насолода, вiн перебувае на об’ективнiй вiддалi вiд нас, яка встановлена низкою предметних визначеностей: перешкодами, необхiдною боротьбою, здобутком i втратою, зважуваннями i цiнами. Пiдстава, через яку знов i знов ставиться хибне питання про об’ективнiсть чи суб’ективнiсть вартостi, е такою: що в розвиненому емпiричному станi ми наперед знаходимо необмежене число об’ектiв, якi постали такими iз чисто уявлюваних причин.

Але щойно в нашiй свiдомостi перебувае якийсь готовий об’ект, то, звiсно, йому притаманна вартiсть, яка, як видаеться, мiститься винятково на боцi суб’екта; перший аспект, з якого я виходив, розташування змiстiв у ряди буття i вартостi, здаеться просто синонiмiчним до iх подiлу на об’ективнiсть i суб’ективнiсть. Щоправда, при цьому не зважають на те, що об’ект волi як такий е чимось iншим, нiж об’ект уявлення. Навiть якщо обидва вони дуже добре можуть перебувати в тому самому мiстi просторового, часового i якiсного рядiв, жаданий предмет зовсiм iнакше протистоiть нам, означае для нас щось цiлком iнше, нiж уявлений об’ект. Я нагадаю аналогiю любовi. Людина, яку ми любимо, зовсiм не е таким самим утворенням, яке ми уявляемо вiдповiдно до пiзнання. При цьому я маю на увазi не вiдхилення чи фальшування, якi, скажiмо, привносить афект у пiзнавальний образ. Адже цей образ завжди залишаеться в сферi уявлення i в межах iнтелектуальних категорiй, бодай як модифiкувався iхнiй змiст. Однак грунтовно iншим е спосiб, у який кохана людина е для нас об’ектом, на вiдмiну вiд iнтелектуально уявленоi людини; попри всiляку логiчну тотожнiсть вона означае для нас щось iнше, приблизно так, як мармур Венери Мiлоськоi означае для кристалографа щось iнше, нiж для естетика. Так, певний елемент буття, рекогносцирований за певними визначеностями як «один i той самий», може ставати для нас об’ектом у зовсiм рiзнi способи: уявлення i бажання. В рамках кожноi з цих категорiй протиставлення суб’екта й об’екта мае iншi спонуки й iншi наслiдки, тож тiльки спричинюеться плутанина, коли практичний стосунок мiж людиною та ii об’ектами ставлять перед тiею альтернативою мiж суб’ективнiстю i об’ективнiстю, яка може мати значущiсть лише у сферi iнтелектуального уявлення.