Філософія грошей

Хоча, при ближчому спостереженнi, це поняття означае лише те, що витвори механiзму природи як такi перебувають потойбiч питання про право: iхня непорушна визначенiсть не допускае жодного виокремлення, вiд неi не можна дiйти нi до пiдтвердження, нi до заперечення iхнього буття i сутностi. Та все ж ця iндиферентна необхiднiсть, що становить природничо-наукову картину речей, не задовольняе нас стосовно них. Не переймаючись iхнiм порядком у тому рядi, ми надаемо iхнiй внутрiшнiй картинi iншого [порядку], в якому все-рiвнiсть цiлком порушена, в якому найвище пiднесення одного пункту межуе з найрiшучiшим приниженням iншого, найглибшою сутнiстю якого е не еднiсть, а вiдмiннiсть: ранжирування за вартостями.

Суто за природним iснуванням i змiстом неможливо встановити вартiсть предметiв, думок, подiй; i iхнiй порядок, здiйснений згiдно з вартостями, значно вiдхиляеться вiд природного порядку. Безлiч разiв природа нищить те, що з погляду його вартостi мало б потребувати найдовшого тривання, i зберiгае найбiльш безвартiсне, навiть те, що вiдбирае простiр для iснування у сповненого вартостi. Тут не маеться на увазi принципова ворожiсть i цiлковите взаемовилучення обох рядiв; адже це завжди означало б якийсь стосунок одного до другого i в результатi поставав би диявольський свiт, але вже визначений з позицii вартостi, хоча i з протилежним знаком. Радше спiввiдношення мiж ними е абсолютною випадковiстю. З тiею ж iндиферентнiстю, з якою природа одного разу пропонуе нам предмети наших вартiсних оцiнок, другого разу вона вiдмовляе нам у них; тож якраз випадкова гармонiя обох рядiв, реалiзацiя вимог, що походять iз ряду вартостей, за допомогою ряду дiйсностi не менше виявляе цiлковиту вiдсутнiсть принципу iхнього спiввiдношення, нiж протилежний випадок. Той самий змiст життя може усвiдомлюватися нами i як дiйсний, i як вартiсний; але внутрiшньо пережитi долi, вiдчутi в першому i в другому випадках, мають абсолютно рiзний сенс. Ряди природних подiй можна було б описати з цiлковитою повнiстю, не натрапивши тут на вартостi речей, – точно так само, як шкала наших вартiсних оцiнок [Wertungen] зберiгае свiй сенс незалежно вiд того, як часто i чи взагалi ii змiст трапляеться в дiйсностi. До так званого готового, всебiчно визначеного в його дiйсностi об’ективного буття тепер долучаеться тiльки оцiнка, мов свiтло й тiнь, що походять не з нього самого, а лише звiдкiлясь.