Філософія грошей

Комплекси властивостей, що iх ми називаемо речами, разом з усiма законами iхнього взаемозв’язку i розвитку ми можемо уявляти в iхньому суто предметному, логiчному значеннi та (цiлком незалежно вiд цього) запитувати: чи здiйсненi, де i як часто здiйсненi всi цi поняття або внутрiшнi споглядання. Так само, як цього змiстовного сенсу i визначеностi об’ектiв не торкаеться питання, чи повторюються вони в буттi, так само мало стосуеться них й iнше питання, чи займають вони певне мiсце i яке саме мiсце в шкалi вартостей. Якщо ж це мае приводити нас, з одного боку, до теорii, а, з другого – до практики, про змiсти мислення ми мусимо запитувати в обох, i в обох аспектах нам не уникнути вiдповiдi.

Радше в кожному випадку пiдлягати висловленню мае недвозначне «буття» чи «небуття», i в iерархii вартостей кожна мусить мати для нас цiлком визначене мiсце – вiд найвищих, через байдужiсть аж до негативних вартостей; адже байдужiсть являе собою вiдхилення вартiсноi оцiнки, що може бути дуже позитивною сутнiсною рисою, на ii тлi завжди перебувае можливiсть iнтересу, якою саме в даний момент не користаються. Принципове значення цiеi вимоги, що зумовлюе всю конституцiю нашоi картини свiту, звичайно, змiнюеться зовсiм не через те, що наших пiзнавальних засобiв часто замало для рiшення щодо реальностi понять i так само часто не вистачае обсягу i певностi наших почуттiв для вартiсного ранжирування речей, особливо для ранжирування постiйного чи загальнозначущого. Стосовно свiту самих лише понять, предметних якостей i визначень перебувають величнi категорii буття i вартостi – всеохоплюючi форми, що запозичують свiй матерiал зi свiту чистих змiстiв. Спiльним для обох е характер фундаментальностi, тобто неможливiсть бути зведеним один до одного або до простiших елементiв. Тому буття якоi-небудь речi безпосередньо нiколи логiчно не доказове; навпаки, буття е початковою формою нашого уявлення, яку можна вiдчути, пережити, в яку можна повiрити, але ii не може дедукувати той, хто з нею ще не обiзнаний. Якщо вона через чинення, що знаходиться потойбiч логiчного, бодай раз набула окремого змiсту, то логiчнi взаемозв’язки приймають ii в себе i тримають настiльки, наскiльки самi вони сягають цього змiсту. Звiсно, як правило, ми можемо сказати, чому допускаемо певну дiйснiсть: саме тому, що вже допустили якусь iншу, визначеностi якоi змiстовно пов’язанi з тiею першою. Хоча перша дiйснiсть може бути доведена лише через такий самий зворотний рух до ще фундаментальнiшоi дiйсностi.