Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

 У недiлю вранцi

Вiйна шаленiла вже довгих дев’ять рокiв, i тi, хто того лiтнього ранку зумiв би прочитати всi знаки, побачив би, що вирiшальне станеться дуже швидко, може, навiть через день-два. Була недiля, i навколо непоказного украiнського мiста Полтави стояли одне проти одного два великих вiйська – шведське та росiйське. Вони були, мов два дикi звiрi, що завмерли носом до носа, напружено пригнувшись, готовi вмент кинутись одне на одного. Росiйське вiйсько обережно, крок за кроком, наближалося до мiста, яке облягли шведи.

Тепер росiйськi полки стояли бiля Якiвцiв, за якихось п’ять кiлометрiв вiд нього. Шведськiй сторожовiй охоронi видно було, як завзято працювали росiяни, щоб укрiпити свiй новий табiр. Шведське вiйсько також старанно готувалося до тiеi запеклоi проби сил. Вiйськовi частини, досi розсiянi по украiнському степу, були стягненi до околиць Полтави й лаштувалися до бою. Дикi звiрi стояли, ляскаючи себе хвостами, ладнi вчепитися один в одного; iшлося тiльки про те, хто, люто пирхаючи, завдасть першого удару.

Протягом минулого тижня двi армii дедалi частiше стикалися одна з одною. Гарячi днi в повнявi лiта минали в постiйних зачiпках. Раз по раз спалахували дрiбнi боi, що iх переважно починали росiяни. Цей день, 27 червня 1709 року, не був винятком. Уже рано-вранцi в розташуваннi шведських вiйськ залунали соннi голоси тривоги. Два ескадрони росiйськоi кавалерii промчали повз зовнiшню варту, вбили кiлькох солдатiв, проникли майже в самий табiр i вернулися назад.

Невдовзi здебiльшого вiдновився звичайний лад, а оскiльки була друга недiля пiсля Зелених свят, то близько десятоi години мала початися Служба Божа.

Щодо релiгiйних справ у шведськiй армii дотримувалися дуже сувороi дисциплiни – усi мали ставати до спiльноi молитви вранцi та ввечерi i бути присутнiми на Службi Божiй кожноi недiлi й кожного свята. Цьому звичаевi надавали великоi ваги i вiдступали вiд нього тiльки у найскрутнiших випадках, i то не завжди. Хоч який страхiтливий холод стояв тiеi сувороi зими, хоч багато було таких, що повiдморожували ноги й навiть позамерзали на смерть, вiйсько щодня збиралося на молитву пiд голим небом.

Тiеi недiлi король Карл ХІІ був присутнiй на Службi Божiй лейб-гвардii. Проповiдь виголошував тридцятисемирiчний батальйонний священик Андреас Вестерман. Вiн служив у вiйську п’ятий рiк. Його покликали пiд королiвськi прапори 1705 року, десь через шiсть мiсяцiв пiсля одруження.