Полтава. Розповідь про загибель однієї армії

Полтава. Розповiдь про загибель однiеi армii

Петер Енглунд

Книжка вiдомого шведського письменника Петера Енглунда (нар. 1957 р.) присвячена однiй iз скорботних сторiнок в iсторii Швецii – поразцi армii Карла ХІІ 27 червня (8 липня) 1709 року поблизу Полтави вiд армii Петра Першого. Полтавська битва мала далекосяжнi наслiдки для всiеi Європи, але про неi неохоче згадують у Швецii. Ось чому украiнському читачевi буде цiкавий погляд на тi далекi подii «зi шведськоi дзвiницi». Книжка мiстить маловiдомий фактичний матерiал, багато iлюстрована.

Петер Енглунд

Полтава Розповiдь про загибель однiеi армii

Ця книжка присвячена простому пiхотинцевi Ерiковi Моне, що належав до п’ятого капральства[1 - Капральство – четвертина роти на чолi з капралом.] однiеi з рот Упландського полку. Його дружину звали Карiн Матсдотер. Рано вранцi 28 червня 1709 року Ерiку в груди влучило гарматне ядро, i вiн помер. Тiло його й досi лежить поховане на тому мiсцi, де вiн загинув, на полi десь за чотири кiлометри на пiвнiчний захiд вiд украiнського мiста Полтави.

    Петер Енглунд

Пролог

Якби можна було, то ми вiддали б силу в руки справедливостi. Але сила не дозволяе порядкувати собою, як кому заманеться, бо вона – властивiсть, вiдчутна на дотик, а справедливiсть, на противагу iй, – властивiсть духовна, i нею можна порядкувати на свiй розсуд. Отож справедливiсть вiддана в руки сили, i тому ми звемо це обов'язком дотримуватися справедливостi.

Звiдси виводять право меча, бо меч робить право реальним.

    Блез Паскаль, Думки (1670)

1. Горностай

Пам’ять – щось дивовижне. Довго пiсля того, як катастрофа досягла трагiчного кiнця, i ще й перед своею смертю в неволi вiн дуже чiтко пам’ятав незвичайний випадок iз горностаем.

Сталося це третьоi доби, задушливого, спекотного лiтнього дня, коли нiде було сховатися вiд сонця. Посiрiлий з утоми, роздратований i вимучений бiгункою та гнiтючою спекою, вiн шукав мiсця, де можна було б украсти собi трохи сну й прохолоди.

Хтось, хто чув його нарiкання i бачив, як йому тяжко, влаштував для нього iмпровiзований заслiн вiд сонця: бiля невеликого воза на пару держакiв вiд хоругов напнув плаща. Сповнений вдячностi, вiн скинув iз себе сурдута й камiзельку, йому постелили ще якiсь лахи, а пiд голову поклали капелюха i згорненого плаща.

Дуже швидко йому стало якось незатишно: пiд головою в нього щось ворушилося.