Коханець леді Чаттерлі

Клiффорд побував так близько до загибелi, що тепер все, що вiн мав, стало для нього надзвичайно цiнним. У збудженому блиску його очей вiдчувалася неабияка гордiсть за те, що вiн лишився живим пiсля такого удару. Та водночас вiн постраждав так тяжко, що в ньому нiби щось згинуло всерединi, зникли деякi вiдчуття – i зосталася збайдужiла пустка.

Констанс, його дружина, була рум’яною дiвчиною селянського типу, з м’яким каштановим волоссям, мiцним тiлом та плавними рухами, сповненими разом з тим якоiсь особливоi енергii.

В неi були великi допитливi очi й нiжний ласкавий голос. Здавалося, що вона тiльки-но приiхала з рiдного села. Проте це було зовсiм не так. Їi батько, старий сер Малкольм Рейд, був добре вiдомим у свiй час художником – членом Королiвськоi академii. Мати в днi розквiту прерафаелiтiв[3 - Прерафаелiти – група англiйських художникiв та поетiв середини XIX столiття, що вiдроджували мистецтво дорафаелiвського часу (часiв Середньовiччя й раннього Вiдродження), захоплюючись його природнiстю та прозорiстю у деталях. ] належала до витончених фабiанцiв[4 - Фабiанцi – члени фабiанського товариства англiйськоi реформiстськоi органiзацii (заснованоi 1884 року), названоi на честь римського полководця Фабiя Максима, прихильника очiкувальноi тактики. Фабiанцi пропагували еволюцiйно-реформiстський шлях розвитку суспiльства.]. Серед таких митцiв i освiчених соцiалiстiв Констанс та ii сестра Хiльда отримали те, що можна назвати естетично-незалежним вихованням. Їх возили до Парижа, Рима й Флоренцii, щоб вони вiдчули подих мистецтва, а ще в протилежному напрямку – до Гааги й Берлiна, на збори соцiалiстiв, учасники яких виголошували своi доповiдi усiма европейськими мовами, й нiкого це анiтрохи не дивувало.

Таким чином, двое дiвчат iз юних рокiв не цуралися нi мистецтва, нi iдейноi полiтики, що сприймалися ними як природна атмосфера. Вони були водночас космополiтами i провiнцiалками з тiею космополiтичною провiнцiйнiстю, що завжди крокуе поруч iз суто громадським iдеалiзмом.

Коли молодшiй виповнилося п’ятнадцять рокiв, iх вiдправили до Дрездена – навчатися, окрiм iншого, ще й музики.

І вони досить гарно проводили час. Вони вiльно жили у студентському середовищi, вони сперечалися з чоловiками про фiлософськi, соцiологiчнi та мистецькi питання. Вони зналися на цьому так само добре, як чоловiки, а може, й краще – бо вони були жiнками. І вони вешталися по лiсах у товариствi мiцних хлопчакiв з гiтарами, тринь-бринь!.. Вони спiвали, мов вiльнi перелiтнi птахи.