Коханець леді Чаттерлі

iй завжди треба лише стримати себе пiд час статевого акту, дати чоловiковi скiнчити, витратити себе, а самiй не досягати вершини насолоди, – а потiм вона могла продовжувати акт i дiйти оргазму, в той час як вiн буде просто ii iнструментом.

Обидвi сестри пережили своi першi любовнi пригоди ще до вiйни, перед тим, як iм довелося спiшно повертатися додому. Жодна з них не могла б закохатись у хлопця без словесного зближення, тобто до зацiкавлення ним по-справжньому пiд час розмови. Вражаюча, глибока, неймовiрна таемниця була в цих палких розмовах iз розумною молодою людиною – день у день, протягом мiсяцiв.

І якщо пiсля натхненноi вiдвертостi цих жвавих дискусiй, що пiдносили душу, просто неможливо було уникнути сексу, – що ж, нехай буде так. Це означало кiнець iсторii, i це також таiло в собi якусь принаду: дивне тремтливе збудження у глибинi тiла, кiнцевий спазм самоствердження, хвилюючий, мов останне слово, схожий на ряд зiрочок, якi позначають кiнець роздiлу або паузу в музичнiй темi.

Коли дiвчата у 1913 роцi приiхали додому на лiтнi канiкули, Хiльдi було двадцять, а Коннi – вiсiмнадцять рокiв, i батько вiдразу збагнув, що вони мають любовний досвiд.

«L’amour avait passе par la»[5 - Тут пройшло кохання (фр.).], як висловився хтось. Проте вiн був досвiдченою людиною i вирiшив, що життя мае простувати своiм шляхом. Мати ж, нервовохвора в останнi мiсяцi свого життя, бажала тiльки одного: щоб дiвчата були «вiльнi» i «вдосконалювали себе». Вона була приречена нiколи того не пiзнати – Господь вiдае чому, адже мала власний прибуток i могла робити все, що заманеться. Вона звинувачувала в тому свого чоловiка. Але насправдi винен був чийсь давнiй вплив на ii розум та душу, якого вона так i не змогла позбутися. Це не мало нiякого вiдношення до сера Малкольма, котрий дозволив своiй нервовiй, гарячкуватiй дружинi жити, як iй було до вподоби, живучи теж на свiй власний розсуд.

Таким чином, дiвчата були «вiльнi» й повернулися до Дрездена, до своеi музики, свого унiверситету – i до своiх хлопцiв.

Вони любили своiх коханцiв, а тi жадали iх з усiею пристрастю душевного потягу. Всi чудовi речi, що iх юнаки обмiрковували, висловлювали й писали, було обмiрковано, висловлено й написано для них, для цих молодих жiнок. Хлопець Коннi мав музичнi здiбностi, а Хiльдин був схильним до технiчних наук. Але вони просто жили для своiх дiвчат. Жили в iхнiх думках, в iхньому душевному пiднесеннi. В дечому iншому хлопцi зазнали поразки, хоча й не довiдалися про це.