Коханець леді Чаттерлі

Це були люди, якi знали, про що говорять, – або говорили так, нiби вони це знають.

Коннi перебувала на службi в Червоному Хрестi й виконувала легку роботу для фронту та спiлкувалася з несхитними кембриджцями у фланелевих штанях, якi шляхетно iронiзували з будь-якого приводу. Їi кращим другом став Клiффорд Чаттерлi, двадцятидвохрiчний молодик, що повернувся додому з Бонна, де вивчав технологiю вугiльноi промисловостi. До того вiн два роки навчався в Кембриджi. Зараз вiн став старшим лейтенантом в елiтному полку, i вiйськова форма давала йому ще бiльшу змогу з усього iронiзувати.

Клiффорд Чаттерлi належав до вищого класу, нiж Коннi. Коннi походила iз заможноi iнтелiгенцii, а вiн був аристократом. Не найвищого гатунку, але… але. Його батько був баронетом, а мати – дочкою вiконта.

Проте Клiффорд, дарма що був краще вихованим i бiльш «свiтським», нiж Коннi, залишався на свiй кшталт провiнцiйнiшим i боязкiшим. Вiн почувався невимушено у вузькому колi «вищого свiту», тобто серед аристократiв-землевласникiв, але починав соромитись i нервувати в тому iншому великому свiтi, який загарбали свавiльнi орди середнiх та нижчих класiв або чужинцiв.

Вiдверто кажучи, вiн побоювався цiеi громади «середнiх» та «нижчих» так само, як iноземцiв, що не належали до його класу. Його дивним чином паралiзувало усвiдомлення власноi беззахисностi, хоч вiн i був захищений класовими привiлеями. Це дивно, але такими вже е ознаки сьогодення.

Саме тому незвичайна, тиха впевненiсть такоi дiвчини, як Констанс Рейд, пiдкорила його. Вона набагато краще за нього вмiла володiти собою там, ззовнi, у свiтi хаосу.

Незважаючи на це, вiн також залишався бунтiвником, постаючи навiть проти свого класу. Хоча, може, бунтiвник – надто гучне слово, аж надто гучне. Вiн просто впiймався на принаду загального, дуже розповсюдженого протесту юнi проти умовностей та будь-яких iснуючих авторитетiв. Поколiння батькiв було кумедне, i перш за все – його власний впертий батько.

Та й уряди були смiшними – особливо власний, англiйський, з його вiчним гаслом «Поживемо – побачимо». Армii також смiшили – всi цi старезнi бундючнi генерали з червонопиким Кiтченером[7 - Кiтченер, Горацiо Герберт (1850–1916) – британський фельдмаршал, очолював вiйська в англо-бурськiй вiйнi. У 1914–1916 роках вiйськовий мiнiстр.]. Смiшила навiть вiйна, хоч вона й повбивала багато народу.