Коханець леді Чаттерлі

Вона знала, що ця дружнiсть означае вiдсутнiсть страху, хоча цi люди поважали тiльки тих, хто завдавав iм хоч деякого остраху. Але й iз ними вона не мала нiякого зв’язку. Вона дозволила iм бути приязними й навiть трохи поблажливими до неi, дозволила вiдчути, що немае потреби тримати зброю напоготовi. Вона не хотiла мати з ними нiяких iстотних стосункiв.

Час минав. Що б не вiдбувалося, насправдi не вiдбувалося нiчого, адже вона так красиво розiрвала усi зв’язки. Вони з Клiффордом жили у своiх iдеях i в його творах. Вона ж навiть розважалася – у домi весь час були люди.

Час збiгав, як на годиннику: було пiв на восьму, аж глип – уже пiв на дев’яту.

Роздiл третiй

Коннi, однак, помiчала, що стае все бiльш знервованою. І в пустцi, де вона iснувала, цей неспокiй часом переходив у справжнiй напад божевiлля, що змушував ii тiло мимоволi здригатись, а хребет – виструнчуватися в напрузi, навiть коли вона хотiла не сидiти iз прямою спиною, а просто присiсти перепочити. Це божевiлля трiпотiло всерединi, в ii лонi, i вона ладна була кинутись у воду та пливти геть вiд цiеi скаженоi гризоти.

Їi серце починало раптом шалено калатати без жодноi причини. Вона змарнiла.

То була не звичайна стурбованiсть. Інодi вона стрiмголов бiгла через парк, покинувши Клiффорда, а потiм лежала долiлиць у папоротi. Вирватися з дому… вона повинна вирватись iз дому i взагалi вiд будь-кого. Лiс був единим ii притулком, ii сховиськом.

Але й вiн був не справжнiм притулком, не справжнiм сховиськом, оскiльки й iз ним вона не мала справжнього зв’язку.

Вiн був просто мiсцем, куди Коннi могла прийти вiдпочити. Вона нiколи не вiдчувала душi самого лiсу – якщо взагалi iснуе така дурниця.

Десь у глибинi душi вона знала, що кiнець кiнцем таке життя ii згубить. Знала, що опинилася в пустцi, втративши зв’язок з матерiальним, живим свiтом. Лише Клiффорд та його книги, що не iснують насправдi… i в яких нема нiчого особливого! Порожнеча веде до порожнечi. Коннi знала це. Але воно було все одно, що битись головою о стiну.

Батько застерiг ii знову: «Чому ти не знайдеш собi кавалера, Коннi? Живи собi на радiсть».

Тiеi зими Майклiс заiхав до них на кiлька днiв. То був молодий iрландець, що вже досяг великого успiху в Америцi завдяки своiм творам. Певний час вiд нього був у захватi вищий свiт Лондону, оскiльки вiн писав моднi свiтськi п’еси. Та поступово свiтське товариство зрозумiло, що цей голодранець, цей дублiнський вуличний пацюк здiйма його на глум, i не забарилося з вiддякою.