Коханець леді Чаттерлі

Коннi розчинила лiсову браму, i Клiффорд поволi проiхав на широку дорогу, що бiгла вгору помiж голого пруття лiщини. Цей лiс був рештком тiеi величезноi дiброви, де полював Робiн Гуд[27 - Цей лiс був рештком тiеi величезноi дiброви, де полював Робiн Гуд… – Тут i далi алюзii до середньовiчних легенд про благородного розбiйника Робiна Гуда, що обкрадав багатих у хащах Шервудського лiсу i вiддавав грошi бiдним.], а дорога являла собою давнiй, дуже давнiй битий шлях, що колись перетинав усю краiну. Але зараз, звичайно, це була просто дорога через приватний лiс.

У лiсi все наче завмерло, опале листя на землi вкрилося памороззю. Пронизливо лементувала сойка, злетiла зграйка дрiбних пташок. Але тут не було дичини, фазани тут не водилися вiдтодi, як iх пострiляли пiд час вiйни. Лiс залишався без нагляду, поки Клiффорд не взяв лiсника.

Клiффорд любив лiс, любив старi дуби. Вiн вiдчував, що володiе ними, як спадщиною вiд багатьох поколiнь предкiв. Хотiв захистити iх.

Крiсло неквапно чмихкало вгору по пагорбу, хитаючись i пiдстрибуючи на мерзлих земляних грудках. І раптом злiва вiдкрилася просiка, на якiй не було нiчого, окрiм заростей сухоi папоротi. Довгi й тонкi молодi деревця стирчали то тут, то там, велетенськi викорчуванi пеньки безживно випинали догори свiй тупий гладкий верх або зажерливо розчепiрене корiння. Та ще виднiлися чорнi плями там, де лiсоруби спалювали хмиз i смiття.

Це було одне з тих мiсць, якi сер Джефрi вирубав пiд час вiйни для будiвництва траншейних укрiплень. Весь пагорб, що полого здiймався справа вiд дороги, був спустошеним i давно занедбаним. На вершинi пагорба, де колись височiли дуби, тепер була пустка; звiдти над верхiв’ям дерев можна було побачити залiзницю, якою перевозили вугiлля, i новi промисловi будiвлi у Стакс-Гейтi.

Коннi стояла й дивилася у цю прогалину посеред затихлого мовчазного лiсу, що вела у живий свiт. Але вона не сказала цього Клiффордовi.

Це оголене мiсце завжди незбагненно дратувало Клiффорда. Вiн пройшов крiзь вiйну i знав, якою вона е насправдi. Але вiн нiколи так не лютував, як тодi, коли побачив цей голий пагорб. Вiн засадив його знову. Але зненавидiв за це сера Джефрi.

Поки крiсло неспiшно повзло вгору, Клiффорд сидiв iз напруженим обличчям. Дiставшись вершини пагорба, вiн зупинився; вiн не хотiв ризикувати, спускаючись униз довгим i дуже вибоiстим схилом.