Філософія свободи / Философия свободы

Сцена зустрiчi важко пораненого князя з коханою, увiковiчнена i великим росiйським письменником, i композитором Прокоф’евим в одноiменнiй оперi, i втiлена в кiно, дiйсно мала мiсце в життi Репнiна i його дружини, але мала щасливе продовження. Андрiй Болконський вижив стараннями Наташi Ростовоi.

Коли спалахнула перша вiйна з Наполеоном, князь Репнiн-Волконський опинився на полi пiд Аустерлiцем, брав участь у прекрасно описанiй у романi знаменитiй атацi кавалергардiв i був там тяжко поранений. Тут було все, як у Толстого, i думав князь Миколай, лежачи на полi бою, мабуть, так само, як князь Андрiй: «Как же я не видал прежде этого высокого неба? И как я счастлив, что узнал его наконец.

Да! Все пустое, все обман, кроме этого бесконечного неба. Ничего, ничего нет, кроме него. Но и того даже нет, ничего нет, кроме тишины, успокоения. И слава Богу!..»

Але далi все склалося зовсiм iнакше.

Княгиня Варвара Олексiiвна приiхала в армiю разом iз своiм чоловiком – вона стала чи не першою медсестрою з аристократiв, яка допомагала ходити за пораненими.

Почувши про поранення i полон князя, вона просто пiшла до французiв шукати чоловiка – i знайшла його! Пораненого князя французи пiдiбрали, вiн опинився в госпiталi, тут його виходила дружина. До щасливого подружжя завiтав Наполеон, що добре знав Репнiна. Імператор пообiцяв вiдпустити князя, якщо вiн дасть слово, що нiколи не буде воювати проти Францii. Князь вiдповiв, що вiн слуга государя i воюватиме, з ким накажуть. Наполеон махнув рукою i вiдпустив Репнiна-Волконського з дружиною додому.

А потiм була знову дипломатична мiсiя в Парижi, знову вiйна, яку князь закiнчив з нагородами, у званнi генерал-лейтенанта i у високому становищi генерал-губернатора Саксонii. Жив вiн не в палацi, а у флiгелi, скромно, зате любив широке представництво, свята, феерверки, що все це i влаштовував своiм коштом, за рiк витративши 1 млн рублiв. Звiдси вiн i поiхав до Петербургу, а потiм – до Полтави на посаду генерал-губернатора Малоросii.

Князь Андрiй Болконський, честолюбний, мужнiй i чесний офiцер, iдеальний герой цiлих поколiнь росiйськоi молодi i росiйського офiцерства, не вмер вiд ран на руках у своеi коханоi.

Вiн вижив, вiдвоював свое i став генералом i видним адмiнiстратором.

Що сталося з людиною цього типу в реальностi, не в романi?

Репнiн-Волконський був господарем Лiвобережноi Украiни 18 рокiв. Йому пiдпорядковувалися Полтавський i Чернiгiвський цивiльнi губернатори i «силовi служби», включаючи армiю.