Ідеологія

Тут е два свiтогляди! У наших революцiонерiв, якi, як той мужик, бачать лише те, що можуть намацати, зачисляючи решту до «метафiзики», зусилля мусить мати реальнi наслiдки – нарiзку двох нових десятин, зменшення податку або урядову субвенцiю; коли цього немае, вони боротьбу вiдкидають. Плоди, якi збиратиме не теперiшне поколiння, – це фантазiя, а iдея, в iм’я якоi борються за це, – нiкчемна. Те «царство не вiд свiта цього»; це фантастична держава «милостiю Божiю»; це щось окультне та непотрiбне».

Мiлорд (з того самого роману) промовляе до сера Р. Кезмента: «Я певний того, Роджере (що нас переможуть)… Однак, не зважаючи нi на що, щось вийде переможним з цiеi боротьби, це щось е душею Ірландii. Вона вже завмирала, вона вже гинула… Нашi лiберали волочили ii по англiйських зiбраннях. У безплiдних парламентарних базiканнях… втратила вона культ твердого чину, що визволяе i вiдроджуе».

Це «щось», та «душа» народу – це була абстракцiя для нашого селянина, який «не iсть того, чого не знае»; для якого безсмертним було лише тiло.

Цiннiстю для нього е те, що можна помацати, мiнiмальне. Вiчна воля, species нацii, що втiлюеться столiттями, зусиллями кiлькох генерацiй, що стоiть понад добробутом i щастям одиницi та народу, над тiлом – цього не визнае демократ, лiберал, соцiалiст, а передусiм плебей, для якого боротьба за iдеал – порожнiй звук.

Немае нiчого дивного, що така точка зору не давала змоги нашому демократичному народолюбству збагнути супротивника, нi його iдеологii, нi методiв дiяльностi, нi мети.

Вiн усе мiряв своею провiнцiйною мiркою. Позбавлений будь-якого вiдчуття агресii, вiн не може собi уявити, щоб це вiдчуття стало рушiйною силою й в iнших. Тому вiн вiрить, що треба лише домовитися щодо головних засад, а тодi зникнуть причини суперечки. Тому вiн завжди блукае, як у туманi, в полiтицi опонентiв, впадаючи то в одну несподiванку, то в iншу. Визнаеться один матокантний провансальський «революцiонер»: «Ми, украiнськi соцiал-демократи вихолостили марксизм. Ми вiрили в його життеву, творчу силу», але засвоiли з нього лише «одну його половину; об’ективний хiд подiй». «Ми прийняли з нього тiльки те, що може вiн нам дати незалежно вiд нашоi волi, вiд наших прагнень; механiчний розвиток соцiальних вiдносин; не маючи самi жагучого, одважного прагнення, знищення, в самих його основах, в самому його грунтi, капiталу, ми й iншим не вiрили, не розумiли iх».