Ідеологія

Так дiйшло до ототожнення (нацiонального) гурту з механiчною сумою його окремих членiв; його iнтересiв – з примiтивними iнтересами iхнiми, а головне, до заперечення права нацii хотiти, права накидувати свою волю одиницям, племенам, провiнцiям, поколiнню. Для таких наших нацiоналiстiв, як у Спенсера, не iснувало соцiального censoriumy, а тому добробут агрегату, взятий окремо вiд добробуту одиницi, не мiг стати метою, якоi треба прагнути. Сучасна соцiологiя вчить, що е спецiальнi роди вчинкiв, думань i почуттiв одиницi, якi силою себе iй накидають; що багато з цих почуттiв е не «наше власне дiло, а припливають на нас ззовнi», з колективу.

Тому для соцiолога якась думка або почуття е загальним тому, що воно колективне (тобто мае менш або й бiльш зобов’язуючу силу), але для провансальця, який визнае лиш те, що бачить, коли якесь почуття колективне – то тiльки тому, що воно загальне.[178 - Durkheim Е. Die Methode d. Soziologie. – Leipzig, 1908. – S. 28, 34.] Життя, свобода, щастя всiх е для нього колективним iдеалом, бо це – iдеал загалу грицькiв i петрiв. Думка, що боротьба, експансiя нацii тощо мають бути метою одиниць, бо це потрiбне для цiлого, е для провансальця найабсурднiшою рiччю в свiтi. Лиш теологи безпардонно касували самодостатнiсть окремих речей, пiдкреслюючи першiсть загального, iдеi, вiчного. В тому i був гераклiтiв момент фiлософii тих теологiв, настiльки ненависноi соцiальним епiкурейцям. Провансальцi мали свою теорiю: в них не окреме позначалося цiлим, не випливало з нього, а навпаки, цiле було витвором окремих речей, що iснували вже до того. Це був послiдовний атомiзм, який призводив до анархiзму, подiбного до штiрнерiвського, хоч вiн i носив маску людяностi та «громадськостi. Фейербах проголосив дух, iдею теологiчною примарою, визнаючи едино реальною тiлесну, сенсовну людину, але вiн визнавав ще й права колективу. Штiрнер, а за ним i нашi провансальськi анархiсти, просувають права колективу (крiм своеi фразеологii). Єдино потрiбним для них е окреме. Тiльки в Штiрнера це окреме е die selbstherrliche Personlichkeit, а в наших провансальцiв – це пасивно терпляча, людина. Але i вiн, i вони не дозволяють колективу втручатися в ii права.

В цьому атомiстичному розумiннi нацii, на перший погляд, суперечив провансальський космополiтизм, iнтернацiоналiзм, який усе ж ставив якусь цiлiсть над одиницями, загальне над окремим. Але це – на перший i поверхневий погляд.