Ідеологія

Спершу тон iй надавав Драгоманов, пiсля 1900 року – М. Грушевський. Для нього так само прагнення украiнства диктувалися не спонтанною волею нацii, не ii iррацiональним прагненням життя та влади; украiнськi домагання е логiчним висновком роздумiв над розумним устроем соцiальних i мiжнацiональних взаемин. Як такi, цi прагнення е «безсумнiвнi для будь-якоi, просто тiльки гуманно i культурно налаштованоi, людини», хоч би й iз ворожого табору. Тому й цi домагання треба було «аргументувати бiльше вiд розуму».

Правда, тих доказiв ворожа сторона не вислухала, i подii не пiшли за порадою професора, але тим гiрше для подiй! Бо засадниче мають рацiю все ж не подii, не та «темна» сила, що пануе i над людським розумом, i над учинками людей, i над iхнiми мотивами, – лише прекрасний розум. Цi докази вiд розуму, «коли б були вислуханi свого часу, витворили б тривкий моральний зв’язок мiж украiнським громадянством з одного боку, росiйською державнiстю i великоруським (?) поступовим громадянством iз iншого». [21 - Грушевський М. Якоi ми хочемо федерацii // Вид. 3. – Киiв, 1917.] Дотеперiшня непримиреннiсть украiнського та неукраiнського нацiоналiзмiв для Драгоманова, так само, як i для Грушевського, е, отже, станом патологiчним, викликаним «нетямущими» iгнорантами… Яким домом для, Боже, вiльних мусiла видаватися шановному професоровi iсторiя, яку робили Олександр, Цезар, Кромвель, Наполеон, Мадзiнi й iншi «нетямущi» та «некультурнi» люди, що ось уже кiлька тисяч рокiв тримають людство у патологiчному станi! Гандi i Лев Толстой мусять видатися для людей цiеi психологii единими свiточами людства…

Тiею самою психологiею були зараженi навiть революцiйнi кола Надднiпрянщини.

Рука в руку з ними йшли i революцiйно налаштованi галицькi кола. «Молода Украiна» писала, що боротися за свiй революцiйний iдеал треба «зброею знання, одинокою зброею наших часiв». І далi: «знання i наука, що нинi змiнили весь овид землi, е для нас одинокою зброею до боротьби з нашими ворогами», свяченi ножi засадниче вiдкидаються…[22 - Молода Украiна, 1906. – Ч. 6.] Особливе значення набирае це кредо з огляду на час, у який воно виголошувалося. Це був час прологу до першоi революцii на сходi Європи, 1900 рiк, час, коли, за визнанням самих прихильникiв цього кредо, нiколи становище украiнськоi нацii не було настiльки подiбне до становища за часiв Хмельницького.