Ідеологія

Недаремно ж цi соцiалiсти iдентифiкували нацiональну справу зi соцiальною справою украiнського демосу, не дуремно був для них «украiнський нацiоналiзм… iдентичний iз соцiальною справою украiнського мужицтва i робiтництва».[73 - Драгоманов. Дивацькi думки // Народ, 1891. – Ч. 1, 2, 19.] Так думали галицькi салоннi соцiалiсти чверть столiття тому, так думають iхнi надднiпрянськi товаришi тепер. Вони думали, що клас стоiть над нацiею, що вiн може осягнути «щастя» без створення власноi полiтичноi влади, лише делегуючи iй чужiй species.

Пiдставою цiеi формули була злочинна омана, що клас, який хоче заступати нацiю, може вiддати розпорядження матерiальними та людськими багатствами свого краю чужим товаришам, i не зважаючи на те, залишитися паном «у своiй сторонцi»; iлюзiя, хибнiсть якоi доведена кров’ю цiлих генерацiй. Так само революцiйнiсть нашого соцiалiзму була примiтивною вiд природи. Це не було повстання проти держави, яка надуживае своiх прав колективу, як його розумiли Джон Мiль або Гобс, що дозволяли в певних випадках це право бунту не проти держави, лише проти такоi ii форми. В нас декларуеться право бунту проти держави як такоi, право Дортена, який також в iнтересах працюючих мас Рейнщини хотiв вiдiрвати цей край вiд своеi нацii. Цю рiзницю мiж теорiями Мiльтона i Гобса з одного боку, а з iншого – Дортена та тарговичан, якi ухвалювали розбiр власноi краiни, треба добре пам’ятати при оцiнцi нашого народолюбства i його права рахуватися зi своею державою в iм’я iнтересiв трудящого люду. Не можна проводити аналогii мiж революцiонерами з патрiотизму i патрiофобами з бунтарства, мiж бунтiвниками з глибоким культом держави та бунтiвниками, якi, як зараз бачимо, схилялися в бiк чистого анархiзму; мiж тими, хто найвище цiнував органiзований колектив, i тими, для кого не було нiчого вищого за приватнi iнтереси своеi дзвiницi, окремоi особи, або iхньоi механiчно злiпленоi цiлостi, народу чи класу.

Виходячи з такоi психологii, Драгоманов ставиться так само й до iнших справ нацiонального життя, наприклад, забезпечення кордонiв, забезпечення спокiйного посiдання територii нацii.

Суверенне «я», «кусень хлiба» для нього, видобутий зi землi, нарештi й сама земля (територiя) – ось що було реальне. Байдуже, чи це дасть своя держава чи чужа, чужа правда чи своя. Прагнути при цьому, щоб не страждали вiчнi iнтереси species, ii волi, влади – означало гнатися за оманами.