Ідеологія

У цiй концепцii держави без держави вiдстежуеться значною мiрою джерело мудростi наших соцiалiстiв; це, з одного боку (згадуючи вихованого на росiйськiй лiтературi Драгоманова), писанина народницьких росiйських «соцiологiв», усiх тих Михайловських, Лаврових та iнших «безсмертних водолiiв», а нарештi – Бакунiна. Останньому належать слова: «Коли е держава, то неминуче е й панування, а, отже, й рабство; держава без рабства… немислима, ось чому ми – вороги держави».

[80 - Бакунин М. Государство и анархiя.] Прошу порiвняти цю тираду, так само категоричну, як i глупу, зi згаданими щойно вище сентенцiями наших бакунiнцiв, аби побачити iхню подiбнiсть, майже тотожнiсть. Однаковий i висновок: держава, будь-яка держава, вiдкидаеться в iм’я суто партикулярних цiнностей: одиницi, групи й iхнi волi, що не терплять над собою жодного колективу.

Так само яскраво висловлюеться спадкоемець Драгоманова.

Для культурних нацiй Європи й Америки державний примус е обов’яковий в iнтересi кожноi групи й одиницi, що належить до державного зв’язку. Для вихованих у гуляйпiльських степах махновцiв (як габiлiтованих, так i негабiлiтованих) це зовсiм iнше. Народолюбний махновець не бачить в атрибутах держави нiчого, а лише «власнi марки та грошi, власний двiр, армiю, власнi в’язницi та власних жандармiв»; для нього все це – такi приемностi, за якi вiн охоче подякуе, аби лиш йому забезпечили добру поживу. Це все – страви для панського столу (для народiв-панiв), «але менш вередливе суспiльство охоче позбудеться цих вишуканих приемностей за простiший, але здоровий кулiш забезпечення свободи культури та суспiльного самовизначення», за «можливiсть… розпоряджатися своiми, мiсцевими вiдносинами»[81 - Грушевський М. // Украiнскiй вестнiк, 1906. – Ч. 3.]… Отже, та сама пiч, вiд якоi мусить почати свiй державницький танець украiнське провансальство: мiсцевi вiдносини, громади, повiт, рiдна дзвiниця; держава ж – це делiкатес не для мужицького шлунка i не для мужицького розуму… Що головний iдеолог украiнського народництва був у сутi речi анархiстом, це без озву визнають i його учнi, i вiн сам.