Ідеологія

І навiть у тi рiдкiснi моменти духового просвiтку, коли провансальцi пробували вийти за тiснi межi свого свiтогляду, коли додумувалися до закону експансii нацii, до сутi поняття держави як до чогось «загального», що стоiть над усiм окремим, що тяжiе до активности назовнi, навiть тодi вони iнакше собi цю експансiю не уявляли, як тiльки щось несамостiйне в методах та напрямку. Украiнська нацiя мае розширитися (визнають вони часом), але обов’язково в тому самому напрямку, що й нацiя-паразит: маю на увазi нуднi та наiвнi розмови про Зелений Клин, Сибiр тощо, якi нiби не дозволяють Украiнi жодним способом розраховувати в своему розвитку лише на своi сили.

Не зiйшли з цiеi точки зору й нашi украiнськi напрямки – як правi, так i лiвi. Своею реакцiею проти анархiстичного «демократизму» права течiя, як кулiшiвщина i хлiборобське державництво, безперечно мала певне значення в розвитку нашоi нацiональноi iдеологii, але й ця течiя не пiднялася над iдеологiю симбiозу. Для «Хлiборобськоi Украiни» тiсний союз iз Москвою був необхiдним ще за Б.

Хмельницького; за цим же ж союзом нiби промовляють поважнi тактичнi причини мiжнародного характеру i в наш час. Для правих течiй справа самостiйностi чи федерацii була питанням не засадничим, а тактичним.[90 - Хлiбороб // Украiна. – Зб. II, III–IV. – С. 33.] Хлiбороби-державники вважали випадковий, ним самим пiзнiше жалуваний, крок Хмельницького (унiю з Росiею), за необхiдний для Украiни. Точнiсiнько так, як i Драгоманов, для якого «присяга Б. Хмельницького царевi… була етапом не тiльки природним, а й цiлком нацiональним».[91 - Драгоманов М. Листи i пр.]

Симбiоз iз Росiею (союз) – це категоричний iмператив украiнськоi нацiональноi полiтики. Як зовсiм незалежний полiтичний чинник у свiтi, Украiна для хлiбороба-державника – така ж сама нiсенiтниця, як i для соцiал-махновця. Вона е лише авангардом «руського (?) Сходу в його оборонi як перед захiдною демократiею, так i перед азiйською охлократiею» з тiею рiзницею, що до цiеi захiдноi демократii Украiна ставиться зовсiм ворожо, як до чогось чужого, тодi як ставлення до «азiйськоi охлократii» е «домашня суперечка слов’ян мiж собою», внутрiшня справа «Руського Сходу», що вимагае полюбовного вирiшення мiж Великою i Малою Руссю.

Вiдродження Украiни мае й тут наступити не контра нацii-паразита, а лише спiльно з нацiональним вiдродженням всiх трьох Русей».[92 - Хлiбороб // Украiна. – Зб. VII–VIII. – С. 185.