Ідеологія

Пiсля запитань «що?», «яка мета нацii?» i запитання «як осягти ii?», на трете запитання «хто мае це довершити?» «Нацiоналiзм» вiдповiв: людина нового духу. Якого? Духу протилежного занепадницькому духовi речника украiнськоi iнтелiгенцii ХХ столiття з «рабським мозком» i «рабським серцем» (слова І. Франка). Роз’iденому сумнiвами розумовi тiеi iнтелiгенцii, хитливому в своiх думках «Нацiоналiзм» протиставляв незнаючу сумнiвiв вiру в свою iдею, в свою Правду (крикливо окреслену опонентами як догматизм, однобiчнiсть i емотивнiсть).

Лiтепло-сентиментальнiй любовi до рiдноi неньки, любовi спокою й iдилii протиставив «Нацiоналiзм» пафос Шевченковоi, не роздвоеноi, «однiеi любовi» до своеi нацii, ii великого минулого й ii великого майбутнього (що супротивники таврували як фанатизм). Нарештi хитливiй волi тiеi iнтелiгенцii, «нетвердiй в путях своiх», задивленiй в обставини, тобто в ту чужу силу, яка iх створила, протиставив «Нацiоналiзм» безкомпромiсний войовничий дух, прiоритет його сили над силою матерii (що було в очах ворогiв пустою романтикою, вiдсутнiстю реалiзму). Крiм того, в окремому роздiлi «Нацiоналiзму» протиставлено евнухiвському реалiзмовi ту мiстику, без якоi всiляка полiтика мертва; мiстику, яка е джерелом життя нацii й ii сили.

«Нацiоналiзм», як i твори автора, що вийшли перед тим, викликали рiзку реакцiю як у московському полiтичному свiтi (в Державнiй думi, в пресi, П. Мiлюков, В. Ленiн та iншi), так i серед нашоi iнтелiгенцii, лiвоi i правоi. Лiберальна «Украiнская жизнь» i соцдемократичний киiвський «Дзвiн» осудили самостiйницько-сепаратистськi iдеi нацiоналiзму як шкiдливi та нереальнi; осудили цi iдеi також i монархiсти («Хлiборобська Украiна»), що мали в програмi «союз» Украiни з Московщиною.

Бiльшовицька преса й досi, через майже сорок лiт пiсля його появи, веде озлоблено-брехливу кампанiю проти iдей нацiоналiзму. Демократи, соцiалiсти й советофiли нападають на «Нацiоналiзм» за «гiтлеризм», тодi як 1926 року, коли вiн був надрукований, про Гiтлера не було ще чутно. Нападають за «чужинецькi впливи» в iдеях нацiоналiзму, тодi коли автор чимраз виразнiше пiдкреслював традицii нашоi давнини як джерело нацiоналiзму («Де шукати наших традицiй», «Правда прадiдiв великих», «Вiд мiстики до полiтики», «Туга за героiчним», «Незримi скрижалi Кобзаря» тощо). І цi впливи «чужих iдей» закидають авторовi якраз тi «моралiсти», що «чужим богам пожерли жертви»: Марксовi, Ленiновi, Луначарському, Достоевському – взагалi «свiточам» росiйськоi лiтератури.