Ідеологія

Бо коли украiнський мiщанський нацiоналiзм – у пам’ятнiй записцi генералу Денiкiну[151 - Доценко О. Лiтопис украiнськоi революцii. – Львiв, 1924.] – головну увагу в тактицi клав на необхiднiсть усунути недовiр’я i неприязнь та антагонiзм мiж двома рiдними народами, то тiеi самоi тактики дотримувався й украiнський соцiалiзм, лиш замiнюючи слово «народи» словом «пролетарiат». Коли ж нашi демократи переконували стару Росiю, що в ii ж iнтересах е сприяти украiнському нацiоналiзмовi, уникаючи непотрiбноi та небажаноi боротьби, то на тiй самiй позицii стояв i наш соцiалiзм, звертаючись до бiльшовицькоi, або керенськоi Росii.

Ба бiльше, навiть у своiй соцiальнiй боротьбi нiколи не накидали вони своеi концепцii, своеi iдеi масам, так само, як i своеi самостiйноi полiтичноi тактики, iдучи й тут за подiями (за демократiею, за чужоземним iмперiалiзмом, за советською системою тощо), за настроями, як iм здавалося, мас, або за сильнiшою волею тих, хто накидали ii подiям.

Блискучу автохарактеристику нашого соцiалiзму, його тактики, дав один iз найвизначнiших його представникiв.

Боротьба мiж нацiями як тактика – це справдi щось небажане та непотрiбне, бо ж усi народи iдуть до однiеi мети. Навiть пiд час революцii тактика боротьби видавалася соцiалiстам чимось дивним. Накидати комусь свою волю? Але ж iхня правда в iхнiй думцi – це не воля, що бореться з iншою такою ж правдою, правда е спiльна! І чи не е абсурдом боротися за неi, коли маеться «за собою справедливiсть, правду, совiсть, цiлу купу гуманiтарних iдей, висновкiв науки, здорового глузду»? Ясно, що коли пануючий народ, що прийшов до влади, визнае всi цi прегарнi речi (а вiн iх визнае!), то нiщо не стоятиме на шляху до порозумiння… Соцiалiсти вiрили в демократiю як таку, вiрили, «що нам зовсiм не… фiзичною силою доведеться здобувати свое право». Та ж закони розуму, а не афект, панують у свiтi, так логiчно, так послiдовно, то згiдно з ii властивими засадами було б, коли б росiйська демократiя прийшла до украiнцiв i сказала: «Украiнцi, ми помилялися… Тепер ми бачимо, що вашi домагання справедливi. Отже ми росiйськi демократи… вiдходимо убiк i поступаемося вам правом порядкувати на вашiй землi».[152 - Винниченко В. Вiдродження нацii. – С. 39, 43, 47, 90, 92, 98, 155, 192, 193, 268, 279.] Так уже навчали Костомаров, Драгоманов, що сварки мiж народами, це непорозумiння (виннi в тому лише царi та пани), що завжди можна зговоритися на вимогах справедливостi та спiльноi правди, логiчнi висновки з якоi зобов’язують усiх.