Похід Сагайдачного на Москву. 1618

Князь за наказом Лжедмитрiя II рушив на Москву. Витримавши пiд селом Кам’янкою, що знаходиться мiж Орлом i Болховом, бiй з царською раттю, Лжедмитрiй II продовжив похiд.

Бiй пiд Кам’янкою нам цiкавий тим фактом, що в ньому згадуеться про участь запорозьких козакiв. Саме запорожцям князь Ружинський наказав порубати двiстi нiмецьких ландскнехтiв, якi ранiше були на московськiй службi, на чолi з командиром Ламсдорфом. Причиною такого жорстокого вчинку стали таемнi переговори Ламсдорфа та Ружинського напередоднi битви.

Пiд час переговорiв командир ландскнехтiв пообiцяв перейти пiд час бою на бiк полякiв, але з якоiсь причини не змiг здiйснити задуманого i до останнього захищав вiдхiд розбитих вiйськ Дмитра Шуйського i Василя Голiцина.

У мiру наближення Лжедмитрiя II, прозваного Тушинським Злодiем, до Москви, число його прихильникiв безперервно зростало. Зростала й чисельнiсть украiнського загону. За деякими даними, пiд час вступу самозванця в Тушино при ньому було вже тринадцять тисяч «запорозьких черкасiв», як називали москвичi украiнських козакiв.

З початком 1608 року запорожцi брали участь у кiлькох битвах проти воевод Андрiя Ртищева i Фоми Подщипаева. На початку сiчня в бою при селi Батневка украiнськi козаки завдали важкоi поразки воеводам. За записами московських очевидцiв, близько п’яти сотень ратних людей Ртищева i Подщипаева «були порубанi, як трава». Переляканi воеводи з рештками розбитого вiйська змушенi були спiшно вiдступати в Устюжну, де, сховавшись за мiськими укрiпленнями, пережили жорстоку облогу, яка закiнчилася лише 10 лютого.

Цiкавий той факт, що пiсля того, як запорожцi, якi в силу свого характеру не любили довгих облог, пiшли з-пiд Устюжни, серед городян закрiпився звичай 10 лютого кожного року спiвати подячний гiмн Господу за порятунок вiд ляхiв. Звичай лишився до теперiшнього часу. Думаеться, багато неприемних моментiв довелося пережити мiщанам Устюжни, розглядаючи чубатих запорожцiв з висоти мiських стiн.

Не всi запорожцi, якi брали участь у громадянськiй вiйнi, взяли сторону Лжедмитрiя II. Так, вiдомий, наприклад, факт, що паралельно з козаками, що дiяли пiд проводом Ружинського, у володимирських землях сваволив досить великий загiн на чолi з якимось отаманом Наливайком. Цiлком можливо, родич того самого Северина Наливайка, якого кiлькома роками ранiше польська влада стратила за бунт в Украiнi. Козаки Наливайка лютували без усякоi мiри.