Проект «Україна». Австрійська Галичина

Про життя та дiяльнiсть останнього полiцейського i письменника у центрi Львова нинi нагадуе однойменне стильне кафе i жартiвлива вулична скульптура, вiдкриття якоi певний час блокувала мiська влада.

Пiсля перетворення 1867 р. Австрiйськоi монархii на Австро-Угорську ii урядовi кола надали Галичинi статус автономноi провiнцii, щоправда, на умовах, якi забезпечували перевагу в адмiнiстрацii польських дiдичiв (помiщикiв). Вiдповiдно до запровадженоi там виборчоi системи, iхнiм представникам належала бiльшiсть у повiтових адмiнiстрацiях та Галицькому крайовому сеймi (150 осiб), який функцiонував з 1861 по 1914 р.

Його органiзацiйним попередником був Галицький становий сейм, що скликався у Львовi в 1782–1790 i 1817–1845 рр. Губернатори очолювали Галицький становий сейм, що формувався не на основi виборiв, а призначення цiсарем. Вiн запам’ятався сучасникам не лише патетичними натяками цiсаревi, патетичнiстю свого виконавчого органу – станового вiддiлу, але й помпезними балами за участю князiв, баронiв, графiв, представникiв шляхти i епископату.

Галицьким сеймом керували маршал i вiце-маршал, яких iмператор призначав з числа послiв. Як правило, вiце-маршалом ставав украiнець, зазвичай епископ або митрополит, тому сейм урядував двома мовами – польською i украiнською. Сесiя розпочиналася з урочистих богослужiнь у костелi й церквi, якi вiдкривав маршал. Посли мали право на iнтерпеляцiю (депутатський запит), петицii та протести. Загалом школу Галицького сейму пройшли двi сотнi украiнських депутатiв.

Найбiльший за площею в Австрiйськiй iмперii коронний край проiснував майже сто п’ятдесят рокiв, аж до розпаду Дунайськоi монархii у Першiй свiтовiй вiйнi. Для когось вiн був украiнським П’емонтом, а для когось – периферiею центру, чи центром периферii.

Феодосiй Стеблiй

© Ф. Стеблiй, 2016

1848 рiк. «Ми, русини галицькi, належимо до великого руського народу»

У 1848–1849 рр. у бiльшостi европейських краiн вiдбулися суспiльно-полiтичнi потрясiння, якi стали складовою частиною останньоi великоi революцii класичного типу загальноевропейського масштабу, котра завершила розпочатий у попереднi столiття процес переходу вiд середньовiччя до модерноi доби в Європi.

Завдяки революцii майже повсюдно було покiнчено з панщиною та рiзними формами середньовiчноi залежностi селян, що зумовило вперше в iсторii широку участь народних мас в полiтичному життi та демократизацiю суспiльно-полiтичного процесу.