Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії

Кiлька слiв о полку Ігоревiм

До Чернiгiвському клану, який на честь головного його представника – Олега Святославича «Гореславича» – стали називати Ольговичами, належав князь Ігор. Це був другорозрядний князь, який, напевно, так i залишився б у тiнi бiльш iменитих родичiв, якби не «Слово о полку Ігоревiм», яке «прославило» його на столiття.

Пристрастi довкола «Слова» не вщухають i дотепер. Скептики вперто не хочуть визнавати в ньому справжнiй здобуток сивоi давнини, конкретнiше – кiнця XII столiття.

Автор «Слова», якщо визнати його справжнiсть, творив за часiв автора романiв про Ланселота i Персеваля – Кретьена де Труа (на пiвтора столiття ранiше Данте i за два столiття до Чосера).

Версiя про те, що «Слово о полку Ігоревiм» було створене вiдразу ж пiсля описуваних подiй, що сталися в 1185 роцi, багатьом здалася надто простою, i було висунуто припущення, що справжнiм його автором е збирач старожитностей Олексiй Мусiн-Пушкiн, який знайшов рукопис у кiнцi XVIII столiття (в такому випадку нi про яку «знахiдку» мови бути не могло).

Дiйсно, припущення про фальшивку, яку видавали за пам’ятник середньовiчноi лiтератури, виглядае дуже спокусливо. Бiльше того, незадовго до виявлення рукопису «Слова» в далекiй Шотландii тамтешнiй учений-фольклорист Макферсон опублiкував знайденi ним твори «легендарного» кельтського барда Оссiана. Але згодом з’ясувалося, що Макферсон обдурив усiх – опублiкованi твори склав вiн сам.

За iронiею долi, Мусiн-Пушкiн у передмовi до першого видання «Слова о полку Ігоревiм» писав: «Любителi росiйськоi словесностi погодяться, що в цьому останньому нам вiд минулих столiть творi помiтний дух Оссiана, отже, i нашi давнi героi мали своiх бардiв, якi спiвали iм хвалу…»

Сучасний iсторик Андрiй Залiзняк практично повнiстю виключае версiю пiдробки як з боку Мусiна-Пушкiна, так i щодо будь-кого iншого: «Украй малоймовiрно, щоб хтось узяв на себе той величезний труд, який необхiдний для оволодiння всiм цим обсягом знань – всього лише на шляху успiшноi стилiзацii.

Стилiзатору цiлком достатньо, щоб його твiр справляв бажане враження на публiку (а для цього зазвичай бувае потрiбна не стiльки реальна подiбнiсть iз справжньою старовиною, скiльки вiдповiднiсть уявленням публiки)» (А. А. Залiзняк. «Слово о полку Ігоревiм: погляд лiнгвiста». 2004).

Особисто я буду виходити з того, що це – не пiдробка, а справжнiй твiр.

Тепер перейдiмо до героiв «Слова». Почнемо з того, чие iм’я винесене в заголовок, – з князя Ігоря.