Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії

Менi страшенно незручно вiд того, що я ставлю пiд сумнiв авторитет визнаних фахiвцiв. Нижче я розповiм, що саме викликало моi сумнiви, i нехай читач сам розсудить, хто правий.

Також в цiй книзi я взяв на себе смiливiсть описати деякi сценарii, за якими могли б розвиватися подii, якби на найбiльш драматичних роздорiжжях украiнськоi iсторii обставини склалися б iнакше, нiж у реальностi.

Останнiм часом з’явилося багато книг з так званоi «альтернативноi» iсторii. Що ж, хтось, можливо, звинуватить i мене в створеннi хибних сенсацiй.

Можу лише сказати, що своi дослiдження я засновую виключно на перевiрених фактах, почерпнутих, у тому числi, у авторiв, чий авторитет я тим чи iншим чином поставив пiд сумнiв.

Звiдки, кажете, походить Руська земля?

Так от: все почалося десь у XV столiттi до нашоi ери – коли, на думку авторитетних людей, предки слов’ян вiдбрунькувалися вiд своiх iндоевропейських побратимiв. Може, це було i не в XV столiттi, але зараз перевiрити вже не вийде.

Чому слов’яни? Ну, загалом, ми, в бiльшостi своiй, вiд них походимо.

Можна сказати, ними навiть е. Здебiльшого.

Нашi доблеснi (чи доблеснi?) предки покинули дружну iндоевропейську сiм’ю практично останнiми – власне, на той момент вже i залишати було нiкого – залишилися тiльки ми i балти – прибалти з’явилися пiзнiше, в СРСР. Так що, фактично, розлучилися ми тодi тiльки з цими балтами, i нашi шляхи-дорiжки, як то кажуть, розiйшлися. Як з’ясувалося – недалеко.

Оскiльки всi пристойнi землi були вже зайнятi бiльш моторними родичами, довелося слов’янам вдовольнятися тим, що залишилося.

А залишилося далеко не найкраще – те, де ми живемо зараз.

Поки слов’яни були зайнятi своiми справами, у них, можна сказати, пiд носом йшло Велике переселення народiв – з Уралу до Європи, практично за нинiшнiм маршрутом Уренгой – Помари – Ужгород.

І в якийсь момент захотiлося слов’янам до цього процесу долучитися. І сталося це зовсiм скоро – в V столiттi, тiльки вже нашоi ери.

І називали iх тодi зовсiм не слов’янами, а антами i склавинами.

Були вони дуже мiж собою схожi, але все-таки трiшки рiзнилися. Чим саме – iсторiя замовчуе, крiм того, що першi жили дещо на пiвденний схiд, а другi – на пiвнiчний захiд.

Але вiзантiйцi якимось чином розрiзняли iх i, клятi, нерiдко налаштовували одних проти iнших, як дурненьких дiтей.

Про антiв незабаром перестали згадувати, про склавинiв пам’ять збереглася довше. Наприклад, в новгородських словенiв.