Плисти проти течії

Вiн глибоко захований в усьому; вiн ховаеться за найзахованiшим; вiн менший за найменше, бiльший за найбiльше; вiн мовчазний споглядач усього, що ми робимо; вiн единий простягае руку зневiреним понад мостами смертi, вiн дае надiю всiм. Бог смiеться разом з нами; Бог у кожнiй нашiй сльозинцi. Кожнiй людинi, в кожен момент iсторii, властива якась форма релiгii.

Д.С.Г.: Тож повернiмося до вiдправноi точки. Щойно ви сказали, що розсуд – це знаряддя iнтелекту, а релiгiя е формою еднання, загального еднання.

Хотiлося б почути вашу думку, чи iснуе причинний зв'язок мiж цими двома елементами. Іншими словами, чи релiгiя постае з розсуду, чи, навпаки, розсуд постае з релiгii, або ж в iсторii цi елементи циклiчно повторюються?

Х.А.Л.: Питання непросте, тобто вiдповiсти на нього непросто, адже розсуд i релiгiя властивi всiм народам свiту. Хочу уточнити, що розсуд, а вiдтак i фiлософiя, виник не в Грецii. Розсуд як пошук iстини так само давнiй, як свiт. І розсуд, i релiгiя iснували одвiку.

Першi, але аж нiяк не примiтивнi, люди, розпочали творити релiгiю, коли поклали камiнь на камiнь у прагненнi дiстатися трохи вище, наблизитися до таiни зiрок. Релiгiя – це фундаментальна ознака, що вiдрiзняе людину вiд тварини. Не iнтелект iх вiдрiзняе, бо деякi тварини теж надiленi розумом. Це i не доброта, адже нерiдко деякi собаки добрiшi за багатьох знайомих нам людей. Людину вiд тварини кардинально вiдрiзняе здатнiсть молитися. Тварини стають навколiшки, споживаючи iжу, тим часом людина стае на колiна не з бiологiчноi, а з внутрiшньоi потреби, пiд великою священною i божественною ваготою, що пригинае ii до землi. Схиляючись перед хрестом, перед зорею, перед каменем, ця людина схиляеться перед незнаним, перед Богом, прагнучи розчинитися в Ньому, у першопричинi. Релiгiя – це те, що вiдрiзняе людину вiд тварини, тож релiгiя i розсуд були одвiку.

Матерiалiзм XIX сторiччя спричинився до протиставлення релiгii та розсуду. Нас запевняли, що всi давнi народи були народами дикими.

Саме в тi часи з'явилися легенди та iлюстрацii, на яких кiлька добродiiв завиграшки волочать на линвi брилу завважки п'ятдесят чи шiстдесят тонн для будiвництва пiрамiд… За «дитинного» перiоду розвитку археологii виникае iдея, що релiгiйна форма суперечить науковiй або розсудковiй. Нинi це вже не настiльки очевидно, адже ми добре знаемо, якi точнi вимiри, скажiмо, Великоi пiрамiди, знаемо, що кути можна було вимiряти тiльки теодолiтами тощо.