Ігри Майї

Якщо тварини щирi й природнi у своiх iнстинктах, у своiх емоцiях та в своему початковому iнтелектi, то чому б нам не застановитися над iхньою святою любов’ю до Бога? Чом би й нам не керуватися подiбним iнстинктом, що непомильно шукае вищого? Може тодi, нарештi, розум для чогось придасться…

Людина

Людина – це iстота, яка, можливо, найбiльше заплуталася в тенетах Майi.

Причина в тому, що вона мае, за законом еволюцii, щось вiд каменя, щось вiд рослини, щось вiд тварини i щось, власне людське. Вiд каменiв ми маемо тiло, матерiальна будова якого анiтрохи не рiзниться вiд будови скель та землi.

Вiд рослин маемо можливiсть життя i зростання. З тваринами у нас однаковий чуттевий свiт. Натомiсть розмисел властивий тiльки людинi, хоч iй i бракуе досконалостi тiла, життездатностi та емоцiйностi. Розум людини ще молодий i досить немiчний, бо дозволяе легко себе ошукати, потрапляючи в тенета iлюзii.

Таким чином, людина мае своi переваги i, водночас, проблеми трьох свiтiв, якi передують iй на шляху еволюцii.

До цих трьох проблем долучаеться ii власна проблема – ймовiрнiсть опинитися в пастцi Майi. Людина ловиться в неi, як каменi, як рослини, як тварини i як власне людина.

Але ця причетнiсть до знаних нам життьових свiтiв не едина причина того, що людина стае iграшкою iлюзii. Вирiшальну роль тут вiдiграе непевнiсть становища людини.

Уявiмо собi людину, яка намагаеться видобутися на гору, i посеред шляху починае втрачати рiвновагу. Їй все одно – чи пiднiматися далi, чи повернутися, бо що позаду, що попереду вiдстань однакова.

Але iй тремтять ноги без твердого опертя, а рукам нема за що вхопитися. Анi стати, анi пiднятися. Людина розiпнута в просторi – ногами на землi, а руками в небi – в облуднiй рiвновазi мiжпростор’я.

Їй простiше впасти, нiж пiднятися…

Вiдтинок подоланого шляху можна порiвняти iз пройденою людиною еволюцiею, з усiма ii набутими досвiдченнями свiту каменiв, рослин, тварин i самоi людини. Вiдтинок, що його ще треба пройти, це завершення еволюцii.

Якщо пройдений шлях вважати матерiальним досвiдченням, а подальший шлях – духовим, то стае зрозумiло, чому легше впасти, нiж пiднятися… Для цiеi серединноi людини сила тяжiння матерii бiльша, нiж сила тяжiння духу.

Зi свого серединного мiсцезнаходження, але не рiвноваги, людинi ближчий матерiальний стан скелi, дерева чи звiра, нiж прекрасне майбуття одуховленоi iстоти. Хоча вона прагне еволюцii, це вимагае вiд неi неабияких зусиль.