Казки

Горобчик хотiв гратися з iншими горобчиками, але тi проганяли його i глузували з його незвичного вигляду. Йому було самотньо, до того ж, настав грудень – перший iз зимових холодних мiсяцiв. Горобчик ще не знав про морози, але чув вiд дорослих, що морози – це не тiльки холодно, а й голодно i небезпечно для життя. Раптом на дзьобик горобчика впало щось схоже на тополиний пух, але бiльш важке i холодне. Не встиг вiн це скинути, як воно перетворилось на краплинку води i стекло донизу. Так горобчик вперше зустрiвся зi снiжинкою.

За мить на горобчика впала друга снiжинка, третя, п’ята i т. д. Вiн увесь покрився снiгом.

– Ой, ой! Як холодно i сиро! – раптом почув горобчик тоненький писк. Вiн повернув голову i застиг вiд здивування: на камiнцi був метелик. Горобчик згадав початок весни та лiто, коли найцiкавiшим для нього було полювання на метеликiв. Вiн скльовував iх з листочкiв та квiтiв. Але найбiльшу насолоду горобчик отримував тодi, коли влучно хапав iх у польотi.Призвичаiтися i збити метелика на льоту – вищий пiлотаж для птаха.

Тiеi пори горобчик вiддав би десяток жирних хробакiв за одного лiтаючого метелика.

О-о, диво! Поруч сидiв справжнiй метелик. В цю пору року? Неймовiрно!

– Ти хто такий? – запитав горобчик.– І звiдки взявся на початку зими? Твоi ж друзi давно сплять пiд листочками чи пiд корою дерева.

– Я – Махаон! Дуже рiдкий i красивий метелик, – гордо вiдповiв той.

– Дiвчинка, моя господиня, виростила мене i тримае у спецiальному прозорому будиночку.

Там завжди тепло i свiтло, вдосталь iжi. Інколи мене випускають полiтати по кiмнатi. Але цього разу я вилетiв крiзь кватирку на вулицю. Хiба ж я знав, що тут холодно iсиро? Хочу повернутись у свiй будиночок, але не можу й поворухнутися. До того ж крильця змокли, i я вже не злечу. Пожалiв горобчик метелика. Вiн навiть забув, що це здобич, бо у нього виникло невiдоме до цього часу бажання захистити слабшого. Краем ока вiн побачив, що кольори на його крилах подiбнi до кольорiв на крильцях метелика. Наче один художник розмальовував метелика i птаха. Горобчику стало дуже приемно. Вiн скакнув ближче до метелика i прикрив його крилом. А снiг падав i падав… І горобчик перетворився на снiгову кульку. Та все ж iз задоволенням слухав метелика.

– Не переймайся тим, що ти не такий, як всi, що ти кольоровий, – сказав метелик. – Моi крильця теж кольоровi. Хлопчики-горобчики виростуть разом з тобою i забудуть, що ти був колись кольоровим.