Сьогодні я бачила…

Сьогоднi слiпець граеться з тiнями i химерами, снить свiтом, якого не iснуе, i помалумалу руйнуе самого себе.

Парадоксально, але тобi, незрячий, досить лише побачити себе, щоб прозрiти… Адже слiпцi не вiдчують i не заживуть Нового Свiту.

…Мрiйника

Сьогоднi я бачила мрiйника.

Я знаю, що так називають людину, яка живе iлюзiями. Але менi здалося, що цей мрiйник iлюзiй не мав.

Менi здалося, що вiн живе у вигаданому свiтi, бо йому бракуе мужностi протистояти реальностi.

Його iлюзii – це не мости задля подальшого створення надiйних реальностей, а запони, що оберiгають вiд правди.

Власне, саме слово «iлюзiя» походить з латинського «ilus» – глина, тобто тiльки подобизна реальностi. Тому iлюзii не тривкiшi за глинянi статуi пiд дощем, а людей, якi iх плекають, називають мрiйниками, шанувальниками цих облудних видимостей.

Втiм, е люди-мрiйники, i люди, якi мають мрii. Рiзниця начебто й незначна, але можна постерегти, що першi нiколи не полишають свого фантастичного свiту, а другi прагнуть втiлити своi мрii.

Мрiйник, якого я бачила, уособлюе всiх тих чоловiкiв i жiнок, людей молодих i людей старих, котрi накладають собi на очi непрозiрну пов’язку i сприймають тiнi, що за нею витворюються, як реальностi. Варто лиш пiддатися тiням, i нечисленнi ознаки реальностi спотворюються та викривлюються, доки не починають пiдпирати розпливчастi образи iлюзii. Тож не варто дивуватися поширеним твердженням та мiркуванням, що позбавленi будь-якого глузду.

Раб сам себе називае вiльним; вiльний тужить за кайданами; юнак нарiкае на важке життя, а старий тiшиться розвагами, властивими пiдлiткам; неправеднi заживають слави та вшанування, а праведник ховаеться вiд сорому, бо його вважають причинним; невiглас похваляеться своiми знаннями, а мудрець мовчить зi скромностi; недужий хвалиться здоров’ям, а здоровий страждае на iпохондрiю. Усе це велика iлюзiя, величезний темний лабiринт, виходу з котрого нiхто не знае, та й не хоче його шукати. Шукати вихiд – зайвий клопiт, а мрiйниковi це не до вподоби. Вiн не хоче анi бачити, анi чути, анi дiяти. Інодi вiн просторiкуе, але нiчого не робить.

Я вiддаю перевагу людинi з мрiями (бо сама така), адже це прототип творця – i себе самого, i свiту, в якому йому випало жити.

Така людина мае мрii, образи, надii й таке iнше, що е першим кроком до свiту дiяльностi й реалiзацiй.