Їжа. Італійське щастя

Таким чином, на балу, ще не знайомий з Джульеттою, вiн фактично вiдкривае iй свое iм’я. Спочатку «ромео» було грецьким термiном, i називали ним паломникiв, якi йшли до Палестини, але незабаром, шляхом народноi етимологii, термiн став застосовуватися до прочан, що йшли до Рима.

Шлях «ромео» зазвичай не був простим. Перш нiж вирушити в дорогу, пiлiгрим складав заповiт, погоджував з дружиною тривалiсть i форми ii можливого майбутнього вдовування, роздавав борги, з усiма мирився, просив благословення у священика i вбирався у ритуальний плащ, сандалi, беручи традицiйнi цiпок i торбу.

Паломники, що йшли в Іспанiю до Святого Якова (Сантьяго) дi Компостелла, припасовували до капелюха мушлю. Тi, що йшли до Єрусалима, прикрiплювали гiлку пальми, а бiльшiсть, якi простували до Рима, прилаштовували до головного убору бляху з зображенням нерукотворного образу Христа («Веронiки»).

З усiх кiнцiв Європи, з Пiвнiчноi Африки, з Азii до Рима пролягли шляхи «ромео». Бурштинова путь з Балтики через Тiроль; Норманська з Вiзантii та Малоi Азii через пiвденний схiд Італii, Апулiю, через край норманських замкiв i норманських соборiв.

Так само Норманським (варязьким) шляхом приходили жителi Причорномор’я. Емiлiанська путь (вiд Ромея) вела з Балкан i зi Схiдноi Європи через Аквiлею та Фрiулi, тодi – через Венето i Романью. Францигенська путь вела з Британii через Францiю i альпiйський перевал Святого Бернарда.

Францигенський маршрут був уперше зазначений у добу лангобардського королiвства на територii Італii (568–774).

Лангобарди будували цей шлях, щоб зв’язати провiнцiю Тоскана (Tuscia) з долиною По (Padania). Стародавнiм римлянам зв’язувати цi райони не спадало на думку – вони у такiй комунiкацii не мали потреби, у них всi дороги вели до Рима. Лангобарди, що конфлiктували з Вiзантiею, вважали за лiпше триматися подалi вiд Схiдноi Римськоi iмперii, тож вирiшили прокласти шлях на Європу крайнiм заходом Італii. Саме лангобарди розчистили небезпечний шлях по Апеннiнському перевалу Чиза, вiдновивши римську дорогу, яка в давнiшi часи зв’язувала Лукку i Парму, i дотягли його до захiдного кiнця дороги Емiлiя. Розчищеним, розширеним, пропущеним через тунелi, в багатьох мiсцях наново вимощеним i обладнаним iнфраструктурами шляхом з VIII столiття рушили пiлiгрими, що прямували у Святу землю. Коли в IX столiттi на змiну лангобардам в Італiю прийшли франки, дорога набула ще бiльшого значення i отримала назву «Francisca» або «Francigena», що означало «прокладена франками».