Їжа. Італійське щастя

З бранцiв укупi з бiженцями й сформувалась еврейська спiльнота Рима. З цiеi причини iталiйськi евреi не належать до жодноi з двох найбiльших гiлок свiтовоi дiаспори – нi до сефардiв (якi пройшли через Іспанiю), нi до ашкеназi (якi пройшли через Нiмеччину). Італiйськi евреi – окрема спiльнота. Саме вони виступили першими провiдниками християнського вчення в Італii.

У IV столiттi еврейська громада Рима налiчувала сорок тисяч осiб i населяла район за Тибром – Трастевере. Євреi мешкали тодi в Римi на рiвних правах з iншими громадянами, iзоляцiя вiд християнського населення iм жодною мiрою не нав’язувалася, скупченiсть мотивувалась культурними та побутовими традицiями, як це трапляеться в iнших нацiональних громадах.

Так i велось аж до 1492 року. А в той рiк, саме коли Христофор Колумб, виходець з еврейського сiмейства, на кораблях пiд iспанськими прапорами вiдкрив Америку, королiвське подружжя Фердинанд та Ізабелла Католицькi вигнали евреiв з Іспанii. Чимало з них потяглись до Рима, куди кликали iх одновiрцi, цiлком комфортно влаштованi, хоча й стурбованi зростаючою неприязню з боку сусiдiв-католикiв.

З прибуттям неочiкувано великоi кiлькостi iспанських iудеiв еврейська громада стала такою численною i звiдусiль помiтною, а iдейна атмосфера в серединi XVI столiття, в часи Контрреформацii, стала такою нетерпимою, що нiхто особливо не здивувався, коли найкращий друг iнквiзицii папа Павло IV (той самий, що хотiв знищити грецькi та римськi статуi за пропаганду язичництва) в запалi боротьби з iновiрцями наказав вiдгородити всiх евреiв вiд нормального мiського життя i загнати iх у резервацiю навпроти Капiтолiйського пагорба, коло портика Октавii, поруч з площею, де вранцi вирував величезний римський рибний ринок.

Виходити iм вiдтепер дозволялось тiльки вдень, а вночi трое ворiт гетто замикалися на важкi засуви i мiськi стражники пильнували прохiд.

Для евреiв коротке, але виразне правлiння папи Павла IV (1555–1559) було рiвнозначне краху всього iхнього багатовiкового способу життя.

У своiй буллi «Cum nimis absurdum» Павло IV назвав «абсурдним» той факт, що евреi чомусь вважаються рiвними християнам. «Абсурдно i непристойно, що евреi, за iхню провину засудженi Господом до вiчного рабства, можуть проявляти таку невдячнiсть i нахабство, що не тiльки проживають серед християн, а й поблизу iхнiх церков i не вiдрiзняються одягом…»

Цих чотирьох рокiв вистачило на те, щоб римських евреiв запроторили в гетто на наступнi три столiття.