Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.

Гофман: адже галичани дiяли на дуже важливiй дiлянцi – вздовж долини Латорицi, на залiзницi. Долаючи сильний опiр противника, украiнськi куренi оволодiли пiзнiше селами Синьовидне i Любiнцi, вийшли у район нафтового басейну i 20 жовтня вiдбили у росiян мiста Борислав, Дрогобич, Стрий. Тiльки коли О. Брусилов перекинув з-пiд Перемишля найбоездатнiшу 58-у пiхотну дивiзiю та пiдтягнув резерви, йому вдалося вiдновити становище. Австрiйськi вiйська, а з ними легiон УСС вiдiйшли до Карпат.

Майже без перерви 3 листопада чотири армiйськi корпуси О.

Брусилова та три кавалерiйськi дивiзii розпочали штурм перевалiв з метою прорватися до Закарпаття. У запеклих боях 3–5 листопада сотнi УСС пiд командуванням В. Дiдушка, К. Гутковського, Р. Дудинського, С. Горука, З. Носковського зумiли не лише вiдстояти своi позицii пiд Синьовидним, але й завдати противнику серйозних втрат. Тiльки у полон захоплено 130 солдат. У районi Тухольки вiдзначився зi своею сотнею Д. Вiтовський, який разом з панцирним поiздом утримував залiзничний вiдтинок Тухолька – Гребенiв. Невдовзi пiсля цих боiв командир 55-i дивiзii генерал Г. Фляйшман прибув до легiону, щоб особисто вручити першi бойовi нагороди сiчовикам – медалi Хоробростi II класу старшинам З. Носковському, Я. Струхманчуку, вiстуну І. Андруху, хорунжiй О. Степанiвнi, а також С. Галечко[16 - Литвин М., Науменко К. Украiнськi сiчовi стрiльцi. С. 13.]. Вчорашнiй студентцi фiлологii унiверситету в Грацi до того ж присвоено звання пiдхорунжоi.

«Я на Закарпаттi, в рядах Сiчових стрiльцiв.

Дивний якийсь сон, – писала Софiя Галечко у щоденнику 11 вересня 1914 р. – Вiсiм днiв iзди поiздом, три днi голодiвки, примусова мандра по Мукачевi вiд 3-i ночi до 8-i ранку та приiзд до Горонди – а тепер тихi зiтхання слабих у шпиталi. Моi мрii здiйснилися – працюю для Украiни, йду кувати кращу долю… Кинула я книжки, науку, старий спокiйний Грац, забула про рiдню, про iспити й увесь свiт… Крила вистрiлили з рамен i лечу на стрiчу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи зiгрiе своiм вогнем?. . Завтра, позавтра може пiдемо вже в поле, хто вернеться з дороги, не знаемо. Що там! Поки кров грае в жилах i серце б’еться сильно в грудях – вперед! Вперед! Поломимо скали, перепливемо рiки, спалимо вогнем молодоi душi всi твердинi, всi замки, всi ворожi думки i дiла»[17 - Угрин-Безгрiшний М. Нарис iсторii УСС. Львiв; Киiв, 1923. С. 103.]. Дiвчину-стрiльця, потiм хорунжу i командира чоти в сотнi З. Носковського любили i поважали всi.