Басурмен

Басурмен

Степан Васильченко

«Басурмен» та «Свекор» Степана Васильченка – гумористичнi оповiдання з легкою ноткою iронii. Описуючи простi життевi ситуацii, автор проявляе себе як тонкий психолог. Мати докоряе синовi, що той, басурмен, не молиться, сама ж при молитвi страшенно чортихаеться, коли раптом пiдгорае iжа у горщику. Малий Василько вдае iз себе дорослого, однак картина реального дорослого життя, коли ти мусиш бути вiдповiдальним i пiклуватися про iнших, лякае його. У творах Степана Васильченка поруч iз гумором присутнi ненав’язлива мудрiсть i дидактизм.

Степан Васильченко

БАСУРМЕН

Басурмен

Семен стоiть у сiнях, заглядае в одчиненi хатнi дверi.

Вiн недавно прибiг знадвору i в очах йому темно. Хата йому здаеться за темний льох, вiкна – за дiрки, в якi зазирае ясний день. Вся стiна перед дверима обставлена чорними сумними iконами, перед ними горить три лампадки, привiшенi в ряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокiй норi, горять у печi дрова.

Коло печi пораеться пiдтикана мати, червона од огню, з пасмами на чолi кiс, що вибилися з-пiд очiпка.

– Мамо, дайте снiдать!..

– А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам – так собi й знай, – казала мати, сердито тьоригаючи рогачем. – Людськi дiти в недiлю, поки з церкви не вийдуть, то й рiски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хлiба зараз тягнешся? Безстрамнику!..

– У дядька ж Микити бiльший за мене, а його ще нi разу не молили! – гуде плаксиво Семен.

– Бач, з кого вiн привод бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те вiн махамет.

– А дядина казала ж, що ми обидва з Микитою махамети.

Мати побожно скривилася й заплющила очi.

– Що ти вдiеш iз таким кателиком… Із таким лобурем, таким харцизякою! – Далi скривилася й, зiтхнувши, почала всовiщати: – І що ти собi думаеш, Семене, коли ти порозумiеш? Тож тiльки невiра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цее в пекло, в огонь негасимий завдадуть.

Семен спiдлоба зиркнув у той бiк, де висiла на стiнi велика картина страшного суду; од неi завжди смердiло Семеновi духом чортячого кубла.

Вiн одступив далi й промовив уперто:

– Хай завдають.

– На сковородi на гарячiй будеш сидiти, гарячу смолу будеш пити.

– Дарма…

– Будуть тебе куцi залiзним гаком за язик тягнути.

Конец ознакомительного фрагмента.