1000 фактів про Україну

Пiсля укладення мирноi угоди мiж Росiею та Швецiею, боячись, що його видадуть царю, Орлик вирушив до Нiмеччини, побував у Польщi та Францii, безрезультатно намагаючись знайти там допомогу для боротьби з Росiею. Врештi-решт гетьман у вигнаннi опинився в Туреччинi, звiдки вiн ще довго писав манiфести рiзноманiтним правителям, змальовуючи страждання украiнцiв пiд росiйським ярмом.

Пилип Орлик

* * *

Павло Полуботок (близько 1660–1724), що прийшов на змiну І. Скоропадському, намагався реформувати судову систему в Украiнi, боровся з хабарами та призначив iнспекторiв для спостереження за виконанням своiх наказiв.

Виступав проти обмежень украiнського суверенiтету, за що його було ув’язнено Петром І у Петропавлiвську фортецю, де вiн i помер. Але в iсторii вiн бiльше вiдомий своiм скарбом (величезною сумою в золотi, що складала один мiльйон фунтiв стерлiнгiв), який начебто було переведено до лондонського банку i досi не знайдено. Такою ж легендарною е й iсторiя скарбiв гетьмана Мазепи, якi нiбито було зарито за його наказом чи то в Батуринi, чи то в Гончарiвцi, чи то пiд Бахмачем. Їх теж досi шукають любителi скарбiв.

Павло Полуботок

* * *

Останнiм гетьманом Украiни став Кирило Розумовський (1728–1803). Вiн доклав багато зусиль для покращення життя украiнцiв. Час його правлiння для Гетьманщини став «золотою осiнню» автономii. Розумовський органiзував окрему украiнську систему судочинства, змiнив територiальний подiл краiни, для розвитку торгiвлi скасував митницi на кордонi мiж Росiею та Украiною, а для розповсюдження освiти збирався вiдкрити в Батуринi унiверситет европейського зразка, вiн реорганiзував козацьке вiйсько, звiв у Глуховi палаци, створив парки та театр.

Вiн намагався повернути козацтву втраченi вольностi i створити на Лiвобережжi справжнiй европейський парламент. З цими пропозицiями гетьман звернувся до Катерини ІІ. Та замiсть цього вона видала у 1764 роцi наказ про лiквiдацiю гетьманату.

Кирило Розумовський

* * *

Важко склалася доля останнього кошового отамана Запорозькоi Сiчi – Петра Калнишевського – його було заслано до Соловецького монастиря. Чверть сторiччя провiв вiн у нелюдських умовах ув’язнення, живцем замурованим у кам’яному мiшку келii. Тiльки у 1801 роцi Калнишевський отримав «помилування» вiд Олександра І та залишити свою темницю вже не захотiв. В нiй вiн i помер через два роки, доживши до 113 рокiв.