Переяславська Рада. 1654

Липинський зауважував, що питання украiнсько-росiйського договору 1654 року мае щонайменше два вимiри – переяславську угоду i переяславську легенду i що украiнсько-росiйськi стосунки середини XVII столiття («угода») та iх пiзнiше висвiтлення в iсторичнiй (i не тiльки iсторичнiй) лiтературi («легенда») – це зовсiм рiзнi речi, котрi потрiбно розглядати окремо. Тож спробуемо розглянути подii 50-х рокiв XVII столiття i подальше застосування теми договору 1654 року державниками, вiдштовхуючись вiд концепцii В. Липинського.

Його величнiсть документ

Сучасна iсторична наука з'явилася на свiт значною мiрою завдяки писемним джерелам. Ними оперують найчастiше автори, що пишуть на iсторичну тематику. Іншi джерела теж мають дуже велике значення, i останнiм часом iх стало набагато бiльше. Серед них – рiзноманiтнi актовi матерiали. До цих матерiалiв нам i доведеться звернутися.

Кожний дослiдник, який вивчае проблему, що торкаеться дипломатичних стосункiв мiж будь-якими суб'ектами зовнiшньоi полiтики, а тим паче, коли йдеться про створення вiйськово-полiтичного союзу, шукае передусiм текст договору, що його укладають мiж собою сторони.

А ще – документiв, якi виникли пiд час його створення або ж передували йому. Шукати такi матерiали почали в XIX столiттi. Досить часто це робили приватнi особи.

Збiр актових матерiалiв вiдбувався й ранiше, але вiн не мав системного характеру. У XVIII столiттi цей процес бiльше нагадував колекцiонування старожитностей. Свого часу М. С Грушевський назвав цей перiод дослiдження украiнськоi iсторii антикварним.

Тодi частiше можна було зустрiти твори описового характеру, що, у свою чергу, спирались здебiльшого на наративнi джерела. Приклади використання в них актових матерiалiв були скорiше винятком, як, примiром, у лiтописах Г. Грабянки та С. Величка. Про видання збiрок актових матерiалiв у той час не могло бути й мови.

Найчастiше збирачами давнiх актiв виступали археографiчнi комiсii, створюванi при адмiнiстративних органах, або ж товариства iсторii та старожитностей.

Завдяки роботi цих структур суттево розширилася джерельна база для дослiдження iсторii як Росii, так i Украiни.

Ентузiасти розшуку старожитностей, що зiбрались навколо О. Максимовича, неодноразово пропонували киiвському генерал-губернаторовi створити структури по розбору величезного масиву актiв, що дедалi бiльше накопичувалися, залучивши до роботи людей з належною освiтою. Але чиновництво до пори було глухе щодо цих пропозицiй.