Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського

 – голова секцii працi Киiвського торгово-промислового комiтету (об'еднував промисловi пiдприемства Киiвськоi, Чернiгiвськоi, Волинськоi, Полтавськоi та Подiльськоi губернiй, голова – масон М. Терещенко), член народно-соцiалiстичноi партii. Помер на емiграцii.[77 - http://www.vgd.ru/V/vagin.htm (http://www.vgd.ru/V/vagin.htm); http://www.rulex.ru/01030900.htm (http://www.rulex.ru/01030900.htm)]

Василенко Микола Прокопович (2 лютого 1866 – 3 жовтня 1935), iсторик та юрист, громадський i полiтичний дiяч. Народився в с.

Есмань Глухiвського повiту Чернiгiвськоi губернii. Закiнчив гiмназii в Глуховi та Полтавi, вступив на iсторико-фiлологiчний факультет Дерптського унiверситету. 1890 р. захистив кандидатську дисертацiю «Критичний огляд лiтератури з iсторii земських соборiв». В 1903—1905 pp. – спiвробiтник Киiвського статистичного комiтету. Член (з 1919 р. – голова) Історичного товариства iм. Нестора Лiтописця, киiвськоi «Староi громади», iнших громадських i культурних товариств. У 1905—1907 pp. – редактор часопису «Киевские отклики». За публiкацiю статей «антидержавного» змiсту засуджений до року тюремного ув'язнення, яке вiдбув у петербурзьких «Крестах». Екстерном склав iспити за програмою юридичного факультету у Новоросiйському унiверситетi. 1909 р. обраний приват-доцентом Унiверситету Св. Володимира. З 1910 р. – магiстр права. Через полiтичнi погляди був позбавлений права викладати, працював товаришем присяжного повiреного Одеськоi судовоi палати. Член Товариства украiнських поступовцiв, конституцiйно-демократичноi партii. В 1917 р. – заступник мiнiстра освiти, куратор Киiвськоi шкiльноi округи. Пiсля Жовтневого перевороту повернувся до Киева, викладав у вишах, у сiчнi 1918 р. обраний членом колегii Генерального суду УНР. З травня призначений виконувачем обов'язкiв голови Ради Мiнiстрiв УД. З травня 1918 р. – член головного комiтету (за iншими даними – голова) партii кадетiв в Украiнi. З 8 липня – голова Державного сенату. Голова комiсii по розробцi законопроекту по виборах до Сойму УД. В 1919 р. – президент Киiвського унiверситету, голова Історичного товариства iм. Нестора Лiтописця. Засновник Нацiональноi Академii наук, Нацiональноi бiблiотеки, Археографiчноi комiсii, украiнських унiверситетiв у Киевi та Кам'янцi-Подiльському, системи середньоi шкiльноi освiти. Пiсля повалення Украiнськоi Держави працював у киiвських вишах. Член Украiнськоi Академii наук (1920), обраний президентом УАН, але не був затверджений урядом.